Прибули вже у темряві. Причалили, закріпили яхту, а на більше сил не вистачило — втомились. Сіли вечеряти, майже мовчки. Навіть Микола жодного разу не пожартував. Після вечері Андрій підвівся і відразу пішов до себе, а вони утрьох вийшли подихати перед сном чистим річним повітрям і наостаннє торкнутися “Снарка”. Хоч і важко бувало із ним вправлятися, та за два суматошні дні хлопці встигли закохатися у нього, а тому прощаючись відчували неабиякий сум. На їхні голоси вийшов дядя Льоня постояв, позітхав і вимовив хрипко: - А Андрій вже вирубивсь. Я навіть і словом не встиг із ним перекинутися. Гукаю, гукаю його, а він не відповідає. Зайшов до кімнати, а він вдягнутий і у черевиках при стоватній увімкнутій лампочці дрихне без задніх ніг. Та хай! До ранку сили відновить і буде, як новенький. Наша порода, міцний і впертий. Не полюбляє слабину виказувати. Хоч і вічливий та іноді здатний будь кого усунути і стати попереду. Ну, годі. Забалакавсь тут із вами, а мені ще справ і справ. Та нічого я звичний, впораюсь. А ви теж йдіть відпочивати. Перед дорогою необхідно виспатися, особливо ось йому, - і дядя Льоня вказав заскорузлим трохи викрученим пальцем на Миколу, - він же у вас за шофера буде. Проспати не дам, не сподівайтесь, о щостій підійму. Ранні години для поїздки найкращі, сонце ще не пече і повітря свіже. Ну, йдіть, йдіть, не заважайте мені. І він майже виштовхав всіх трьох з борту “Снарку” на причал.
Не затримуючись, вони увійшли до приміщення. Микола потер очі, а вони у нього завжди мали вигляд заспаних, і відчинив двері до своєї кімнати. Минула хіба, що мить і вони почули гупіт Миколиного тіла, що з усього розмаху впало у ліжко. -Мабуть і не роздягнувся, — майнуло у них в голові. А вони, на відміну від Миколи, сходили перед сном до душу. По поверненню до кімнати він відразу ліг, бо ноги вже зовсім не тримали, а Лада викурила біля вікна дві сигарети і тільки після цього приєдналася до нього. Далі він усе відчував, та ніби крізь сон. Звичайно були пестощі, любощі, палкі обійми, близкість була така, що у голові памарочилося, та ніби це не з ним відбувалось, а з кимсь іншим, а він у цей міцно спав. Так тривало десь близько години, а потім навіть його залізний організм остаточно виснажився і він повністю вирубився. Тільки щира дитяча посмішка застигла на вустах. Лада дивилася на нього, та більше не наважувалася порушити міцний парубоцький сон. -Бідний ти мій, рідний ти мій! - ледь чутно шепотіла вона. Яка ж я і справді бяка — так вимотала тебе. Мов у нокаут відправила. Та не ображайся на мене, вибач. За ніч ти відоспишся, відновиш втрачені сили, і поміж нами знову все буде добре. Та тільки не надовго. На тиждень, ні навіть на два, я ще зможу залишитися, а там треба повертатися до Москви, щоб не відчислили з четвертого передостаннього курсу. Та ні, я не проти — нехай відчисляють — заради нього я і не на таке піду. Та мабуть треба усе завершувати і не перетинати йому надалі життєвий шлях. На ньому я тільки заважатитому йому. Десять років різниці. Пролетить і не такий вже довгий час і йому навіть тільки дивитися у мій бік стане огидно. А цього я вже точно не переживу. Треба усе робити вчасно. Я ж сильна, я витримаю. Тільки як же це боляче. Божечки! Як це нестерпно мені. Та ні, треба прикусити губу, щоб не розридатися , і відвернутися від нього потрібно, щоб сльози мої не оросили обличчя його. Не потрібно милосу моєму знати, як я караюся. Хай думає, що мені легко... Хай! І з цією тривожною думкою, Лада поринула у глибокий сон, який видався на превилику жаль зовсім недовгим, бо рівно о шостій дядя Льоня і Микола почали стукати по черзі в їхні двері. Та на початку марно, бо хвилин мабуть із десять ніхто не відгукався. І ось нарешті тупотіння босих ніг по підлозі, поштовх відчиняємих дверей і на порозі з'явився він у довгих боксерських трусах, які ніяк не личили його ладній натренованій фигурі. І хоча вузенькі поросячі очі його були вкрай заспані дядя Льоня і Микола люто напустилися на нього. Він стійко витримував все це на протязі кількох хвилин, мабуть шукаючи та не знаходячи слушну відповідь, і лише нарешті, знайшовши її, відгукнувся хрипким ще зовсім заспаним голосом: -Ну, що це ви? Ми ж все одно ще не прокинулися, а ламати казені двері нікому не дозвалено. Навіть для вас, дядю Льоню, не кажучи вже про тебе, Миколо! Ну, це я пожартував, а тепер справжній підйом. Тільки увімкніть, будь ласка, повнісенький електрочайник під каву. Ось тоді, скуштувавши її, ми і прокинемось остаточно. Ну, йдіть вже йдіть, а мені треба Ладу підіймати. А це за даних обставин дуже не просто. Ось так! І , різко зачинивши за собою двері, попрямував до ліжка і був дуже здивований, відчувши на собі її чистий і зовсім незаспаний погляд.
-Ну, що? - посміхнулась до нього вона, - Не дали виспатися досхочу? Ну нічого дорога довга — ось там вже ніхто не завадить. А балакучий Микола нехай трішечки постраджає за кермом на одинці із думками, які так і лізуть з нього, мов ті таргани. А тепер підйом і аніяких зволікань. Пахопцем вмилися, пахопцем зібрали речі у дві великі спортивні сумки і подалися до миколиної кімнати, де давно всі були вже у зборі і очикували тільки на них. Навіть Андрій не пропустив нагоди попрощатися із новими друзями, і поступившись солодким сном сидів за широким столом зліва від дяді Льоні. Його і Лвду зустріли жартами, на які вони лише замотали головами на знак того, що зовсім не бажають за браком часу вступати до суперечок, і мовчки всілися до столу. Дядя Льоня, як справжній досвічений шеф-повар зустрів їх наваристою і в той же час прозорою рибацькою юшкою, а на друге виставив духмяну гречану кашу, залиту свіжим домашнім молоком. Йому б цього на сніданок із головою вистачило б, та інші, і навіть Лада попросили добавки каші, яку їли вже не поспіхом, а повільно, насолоджуючись кожним ковтком. Дядя Льоня майже ні до чого не торкнувся, пославшись на те, що під час приготування напробувався так, що і дихати тепер важко, а сидить із ними за столом лише для того, щоб підтримати дружню компанію. Нарешті із кашою було покінчено і настав час кави, до якої дядя Льоня виставив на стіл чималеньку миску повну рум'яних гарячих просто із пічки пиріжків. - Вони різні, - пояснював дядя Льоня, - оці із защипками — розстегаї із м'ясом, а поруч із ними кругленькі, так то із сливами, якої у цьому році дуже вже рясно уродило, а далі, найдовші — із лісової малини, яку баба Мотря, майже не щодня до нього носить, міняючи цілющу ягоду, на товстунів-коропів. І знову, всі, хоча і з переповниними шлунками, накинулись на цю смакоту. І він не був виключенням, а вм'яв аж шість пиріжків, і тепер дійсно дуже важко дихав. Те ж саме відчували Лада і Андрій, а ось Микола поглинав пиріжки без, як то кажуть “щоту”, і коли б не зауваження Лади, про те, що і господарам, хоч щось, а треба залишити, величезна миска повністю б спорожніла б.
Посиділи трішки “на дорожку”, помовчали і піднялися із-за столу. Дядя Льоня торкнувся Ладиної руки і промовив: - Багато див на світі бачив, а ось чогось схожого на ваш ”Снарк” аніразу. Усе до путя, усе до довершеності доведено повної, а що вже до пристроїв хитромудрих, яких на борту і не порахувати, тут вже і казати нічого. Одним словом молодець твій тато. Передай йому найпалкіший привіт від мене із найкращими побажаннями. Хай не тільки виснажується на важкій щоденій праці, але й і відпочиває... ну хоч би трішечки і наступного літа я чекаю його до себе, і не на день, не на два, а хоча б на тиждень, а ще краще на місяць. Ну ось так приблизно. А тепер у путь. І ані пуху вам, ані пера. І ось “Волга” мчить їх до міста. Як і передбачила Лада, більшу частину часу вони проспали, зчепившись у міцних обіймах, а балакучий Микола, чуючи тільке їхнє тихеньке посапування за спиною, кінець кінцем занудився так, що почав мугикати собі під нос якусь пісеньку, попри те, що не мав від природи ані слуху, ані голосу, і взагалі достатньо скептично відносився до будь якого співу. І раптом просто перед собою побачив Микола велику вантажівку - “камаз”, яку з невідомих причин занесло на зустрічну смугу. Миколині мозок і руки спрацювали миттєво. “волга” розгорнулась майже під прямим кутом і з'їхала з траси до кювету. На їхнє щастя він був неглибокий і автівка не перевернулась, а втрималась на колесах. Микола загальмував, “волгу” струсануло, і вони із Ладою прокинулися від потужного поштовху, кліпаючи важкими з просоння повіками і нічого ще не розуміючи. Першим прийшов до тями він. Озирнувся навколо і побачив скуйовджену миколину голову, що лежала обличчям просто на кермі, а у вікнах проглядались дерева посадки, і тоді зрозумів, що вони у кюветі, а не на трасі. Він тихенько торкнувся плеча друга і тихо запитав, немов побоючись, що з тим трапилось щось страшне: -Миколо! Що сталося? Миколо! Як ми опинилися тут? Деякий час панувала тиша, та ось нарешті миколина голова відірвалася від керма, спина здригнулася у судомі, а потім Микола розвернувся, і тут він побачив яке сполотніле обличчя у завжди спокійного навіть трохи вайлуватого на вигляд друга. Та він зрадів і такому обличчю, бо у голові прокручувалось щось небезпечне і жахливе. А тут нарешті прийшла до тями і Лада. Це відбулось у неї, як і завжди, майже миттєво. Поклала руку на спину Миколі і запитала співчутливо і з турботою: - З тобою усе гаразд? Ти не забився часом? Микола похитав світлою скуйвдженою, давно нестриженою головою, що дуже походила на кулю кульбаби і вимовив трохи хрипкувато, але вже спокійно і без усяких нервів: -Та ні! Зі мною усе гаразд, жодного забою, а ось налякався , як то кажуть, вище самісенького даху. Хоча від природи зовсім непалахливий. Ви ж це самі добре знаєте. Та на цей раз нерви аж зашкалило. І в те, що ми вціліли не вірю і досі. Уявіть собі, їду спокійнесенько, навіть наспівую щось, і раптом просто переді мною, на відстані не більшій ніж тридцять або сорок метрів камаз, величезний, мов той танк, увесь із заліза і гострих кутів,та й ще на великій швидкості. Я б сам, своїм мозком, ні за щоб не впорався, та природна реакція врятувала. Все відбулось на автопілоті. А камаз пронісся в кількох сантиметах повз нас, а коли б зачепив хоч трохи ми б на сто відсотків не не вціліли. Він і Лада слухали Миколу, мов зачаровані. І тут в голові у Лади промайнула думка, що тепер вона знаходиться поруч з обома рятівниками свого життя. Коли б, хоч один із них схибив, злякався — то не було б її тепер серед живих. Справжні чоловікі, хоч зовсім ще юні. І важко комусь із них надати перевагу. Але, хоч і важко, та все ж можна. Бо Микола рятував від смерті не тільки її, а й самого себе, а перший рятівник, міг би і не втручатися, а пройти повз, або бігти і скиглити, мов боягус Валентин. До того ж вона була закохана, закохана до нестями, і тому цілком зрозуміло, кому з двох своїх супутників вона нарешті надала перевагу. А тим часом у зачинене віконце “волги” хтось застукав. Всі втрьох разом повернули голови і побачили постать кремезного чоловіка, що таким чином намагався привернути до себе їхню увагу. Микола розчинив дверцята і визирнув назовні. -Ви хто? - досить безглуздо запитав Микола. Адже і так було ясно, що перед ними водій того самого злополучного камазу що ледь не вкоротив їхнє життя. Від такого надто вже прямого і не дуже зручного запитання кремезний чоловік знітився і виявився здатним на відповідь тільки після занадто довгої і обтяжливої для усіх паузи. Лише поступово він взяв себе до рук, і схиливши на грудь важку і круглу, мов кавун, коротко стрижену голову, вимовивив хрипко, майже задихаючись, бо емоції все ще душили його: -Ну, що мені відповісти на таке питання? Я ж саме той злочинець і негідник, щоо ледь не полишив вас усіх життя. І від цього мені так кепсько, а по серцю моєму не кішки кігитками шкрябають, а справжнісенькі усурийські тигри пазури в нього встромляють. В довбешці ж лише одне запитання до самого себе, бо більше ні до кого: Та як ти міг таке вчиніти? Хіба може бути прощення за це? І єдина втіха мені, що попри все ви всі живі і неушкоджені. Лада, не здатна витримувати будь-які слововиливи, вилізла із автівки і, наблизившись до водія, що ледь не став їхнім вбивцею, поклала тендітну майже дитячу руку, але з цупкими і довгими, мов у піаністки, пальцями на його міцне плече, що так і грало м'язами під вкрай спітнілою, колись білою, а тепер невизначеного кольору футболкою, і промовила тихенько і лагідно, тоном виховательки молошої групи дитсадка: -Та що ви до нас із заупокійною? Нам заздоровницю треба співати. Тому не побивайтеся так, а порадійте не лише за нас, але й за себе. Адже ви напевно не один, родина в вас є? -Так, так! - раптом закивав головою і навіть посміхнувся, враз забувши недавні страшні негаразди, кремезний водій, - Я одружений. Синочку вже три рочки , а друга дитина, сподіваюсь, донечка, ось-ось на світ з'явиться. Із цієї причини мені поближче до дружини на всяк випадок завжди бажано бути, бо почувається не дуже моя Катруся, від народження тендітна, слабенька, а тут і пологи вже от-от, а на додаток ще і теща прихворнула, а мене у далекий рейс запроторили. Я намагався, ухилитися, та де там, начальник колони суворий, з північним загартуванням. З таким не посперечаєшся. Ось і погодився. І все начебто вдало складалося. за дві доби обернувся, а тут вже на під'їзді до рідного райцентру сплохував. Адже дві доби не спав. І задрімав. Сам не знаю як. А тепер і за кермо сідати лячно після усього, що трапилось. -А все ж прийдеться, - втомлено посміхнулася до нього Лада, - бо усі водії, що їдуть повз, дуже вже уважно поглядають на нас. І будьте певні, хтось та підасть вісточку гаїшнику, а це ні нам ні вам зовсім ні до чого, бо крім неприємностей, нв на що не наразимся. Ну, все, все, ідіть до свого камазу, заводьте двигуна і, як то кажуть, з Богом. І ні пуху вам ні пера. А ми також зараз же вирушимо. Кремезний водій в останній раз блимнув на Ладу втомленими очима і заспішив до могутнього камазу, А вони спільними зусиллями витягли “волгу” із неглибокого, на їхнє щастя, кювету і за мить вже знову їхали. І за пів-години досяглися міста. А кремезний водій камазу, що так необережно і невчасно заснув за кермом, діставшись домівки, страшено хотів, але так і не наважився розповісти слабенькій вагітній дружині про свою страшну пригоду. Він крутив могутньою шиєю, плямкав товстими губами, підіймав, а потім надто різко опускав очі, та ані пари з вуст. Звичайно дружина чутлива і спостережлива, як і всі представниці слабкої статі, звичайно помітила збуджений стан чоловіка, та не сталаа витягати із нього розповіді про події, що так його збентежили. Вона скоріш за все гадала, що чоловіка зупинив на трасі якійсь прискіпливий і надто жадібний до легких грошей гаїшник і витяг із нього десятку, яку чоловік приховував навіть від, неї сподіваючись після рейсу розслабитися, як він, за звичай любив у новому пивному барі “Вітерець”, який було нещодавно відкрито біля автостанції їхнього невеличкого міста. Але вніч дружина, помітивши, як чоловік побивається, все ж витягла із нього усю правду, як на духу. А потім вони удвох, міцно тримаючи одне одного, плакали довго і тихенько, щоб не розбудити і не налякати маленького первенця-синочка, що міцно спав у сусідній кімнаті, обхопивши маленькими, але вже цупкими пальчиками іграшкового улюбленця-ведмедика, із яким не розлучався навіть і на мить. Так нарешті все і минулося. А ось Ладу, що на відміну від кремезного водія, була більш міцної вдачі вже через кілька хвилин вже нічого не бентежило. Вона міцно притислася до свого лмцаря-рятувальника і була. найщасливішою жінкою у світі.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
