Гойдає вітер віти горобини,
Стікають ягід китиці мов кров...
Хтось народивсь, а хтось у домовині,
Комусь ненавІсть, а комусь любов.
В ясному небі жодної хмаринки,
В очах щасливих жодної сльози,
Когось до влади, а когось до стінки,
Хтось теше дуб, а хтось плете з лози.
Земля у пасмах першої травички,
Та зовсім не проклюнулись бруньки.
Хтось торить путь, а хтось загруз у звичках,
Комусь все — так, комусь все — навпаки.
Гладенька і засмагла шкіра в юнки,
В старої ж в плямах, зморшена, бліда.
Хтось бранець мрій, а хтось прихильник шлунку,
Комусь удача, а комусь біда.
...Зажди, зажди — завждИ у протиріччях,
Усе земне - в нім певності нема:
Пихати пика - це ще не обличчя,
Жаринка світла - це вже не пітьма.
Протиріччя - це і є життя. Було б усе під один копил, усе однакове - як би ми жили. А закінчення вірша - як філософська образна нитка, що веде нас до невпинних, нескінченних роздумів. Чудово.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
