Наступного дня він, як і було домовлено між ними заздалегідь, зателефонував Ладі, і вже через годину зустрілися вони біля спорткомрлексу, де їх очикував Микола Опанасович. Пройшли до зали, хлопець переодягся і почалася довга і навіть виснажлива для нього фотосесія. Кожен кадр Лада компанувала і вибудовувала мов архітектор. Кожна його поза досягалась лише після чисельних пошуків. Для облегшення вирішення цієї складної задачи Лада навела невідомий йому, але дуже вдалий приклад. Колись відомий письменник-фантаст Єфремов, описуючи працю свого героя, давньогрецького скульптора, показав, яким чином можна відтворити динміку і виразність своїх нерухомих скульитурних портретів. А полягав його новаторський метод у тому, що він примушував свого чорношкірого друга застигати у нерухомості відразу після заверщення різкого потужного атлетичного руху, і завдяки цьому нерухомі скульптури по-справжньому оживали і залишали у глядача незабутнє враження, і в цьому методі, казала Лада сенс будь-якого мистецтва, показати об'єкт своєї творчості у момент найвищої кульмінації емоційного сплеску. бо тільки так можна по-справжньому передати черех тіло силу духу. На все це із неабияким подивом і зацікавленнямронргорг дивився досвічений тренер Микола Опанасович. Вперше бачив він, щоб так ретельно і прискіпливо робилися фоторепотажі. За звичай, репортери, які завжди комашиною згаєю крутилися навколо рингу, на швидкоруч клацали кілька разів затворами коштовних імпортних фотокамер, і відразу втрачали будь-яку цікавість до своєї колишньої моделі, а тут цілий феєрверк емоцій, пошуки єдиної і неповторної миті, яка тільки і варта фіксації. Йому ой, як кортіло поближче познайомитися і поспілкуватися із цією дивовижною жінкою, але природна стриманність і деяка властива йому сором'язливість примусли його майже увесь час мовчати, а коли він нарешті наважився поцікавмимся методами її творчої праці, вона із його колишнім учнем вже виходила із зали, і він тільки встиг на прощання помахати їм рукою. Наступного дня вирушили вони до його села. Ніякої автівки і взагалі комфорту аніякого. Таку вимогу він поставив, а вона підкорилася , бо це була суто його територія, і він на ній господар. На метро дісталися вокзалу. А далі така переповнена електричка, що в ній і яблуку впасти було б ніде, а потім вже на станції, де вони зійшли, такий же переповнений автобус, що довіз їх до села. Від зупинки до його хати було кілометра із два. Вони подолали їх не поспішаючи, жадібно втягуючи у легені чисте, настояне на духмяних травах повітря, яке, після перенесеної ними задухи електрички і автобусу здавалося нагородою за всі перенесені дорожні труднощі. Він ніс дві чималенькі спортивні сумки, а Лада із фотокамерою то випереджала його, то трохи відставала, раз у раз клацаючи затворои. Що вона знімала, він не дуже тоді розумів, і лише значно пізніше, коли вони вже повернулись до міста, Лада поклала перед ним чималенький стос дивних фоток, на яких були відображені комахи і квіти, степові пташки і хижий яструб на тлі холодної блакиті. І усе це, як і завжди вийшло вкрай дінамично, напружено. І він зрозумів: це вже не здібності, і не талант навіть, це справжній дар. -Мабуть такий цикл я назову “Дорогою у дитинство”, гадаю у Москві він декого зацікавить, - з легкою, як завжди, трохи іроничною посмішкою повідомила його Лада, а він і справді відчув, дивлячись на Ладини роботи подих ще близьких, але вже назавжди минулих дитячих років. Вони не здолали ще і половини відстані до хати, а чутка про їхній приїзд не тільки облетіла усе велике село, а вже навіть встигла обрасти слухами і плітками. -Повернувся нарешті, - похитували головами літні господині, - і не сам, а з кралею-городянкою. Ну а ким насправді доводиться вона йому, відразу і не второпаєш. І де він тільки відшукав таку. Високого польоту пташка. А вже гарна яка, а струнка — у селі такі не зростають — тільки у великих містах і в украй заможних родинах.. А волосся у неї — так справжнє диво — густюще, хвилясте і блискуче. -Ну,тут вже мабуть справа не в одній природі, а ще й і шампунях. До нас такі не завозять. -А нащо вона до нас? - підхопили інші, - Не інакше як заміж вискочити за нашого орла. І він того вартий, хоч ще і дуже ще молоденький... -А вона значно старша від нього, - підхопили треті, - та це не біда. Чоловікам досвід дружини і обізнанність завжди на користь. -Ой, бабоньки! - палохливо, мов ті кури, заквохтали четверті, - розходимось по домівках, бо підходять вже. А тітка Тамара — серйозна жінка і цікавості зайвої нам ні за що не вибачить. Ось саме з цих побоювань, підійшовши до хати впритул, зостали вони біля фіртки не юрбу, що тільки но що тут стояла, а лише дві поважні огрядні постаті тітки Тамари та її чоловіка, Дмитра Васильовича. Привіталися стриманно. Тітка Тамара зкосу поглядала чи то на наречену, чи то просто на подружку свого племінника. -Вродлива, ставна, мабуть і не дурепа, все це, звичайно, на її користь, але ж вік...личко, хоч і гладеньке, та вже, як то кажуть, не першої свіжості, та й під очима, хоч і тоненькі і не глибокі, а все ж зморшки. Їй би когось солидного, поважного, от би і був до пари... А цей, ну племінничок мій, хоча і з чималеньким досвідом, бо натерпівся забагато з-за моєї питущої сестри і водночас його невдалої матері, у порівнянні із нею ще справжнє курча неощипане. Йому, мов тому чурбанчику, ще обтесуватись і обтесуватись, а йому відразу таке і справжнє. Чи по силах буде? А втім, чому я так за них вболіваю. Самі якось розберуться. Он які закохані обидва, які виснажені. Це ж скільки ночей без сну провести потрібно було , щоб дійти нарешті до такого вже зовсім жалюгідного стану. А вже пристрасна вона, а вже жадібна до тілесних втіх. Он які губи від цілунків раздуті, і у племіничка теж не кращі. А ось що дивно, то вже дивно. В племіничка на руках і на шиї синці і засоси в необмеженій кількості, а на ній жодного не проглядається. А це з того, що він її чи не дуже кохає, та ні, ні, тільки на неї і дивиться, а на мене тільки що із самої вічливості. Та невже ж делікатний такий. І в кого це він? Не інакше, як в свого приблудного батька науковця. Я не вірила, а його тренер правий був — професор з математики у универсітеті, і крапка. Ну, годі, вже годі, сцена зустрічі занадто затяглася. Час і до столу сідати. Бо бачу які вони втомлені і зголоднілі. А що? Непогана б парочка утворилась, як би не така різниця у віці. Та це вже не моя справа. А що мій Дмитро? Застиг, мов той стовп, і ані пари з вуст. Та не стій, не стій! До хати запрошуй. І Дмитро Васильович не почув, бо віддалік стояв, а якимсь дивним телепатичним чином відчув, про що вона, і запросив гостей дорогих до столу, де усього вже було досхочу, бо про свій приїзд племінничок попередив, ще за день зателефонувавши своїй тітонці увечері. Ох, і пригощали їх гостинні родичі. Ох, а вже скільки страв перебувало у них у тарілях, і головне, усе це прийшлося перегрузити до шлунків, які з незвички миттєво переповнились. Ну це тільки ще квіточки були: борщ наваристий із великими соковитими шматками свиніни, Гусь із яблуками. Як гостям їм поклали дві величезні литки, а на додаток до них наповені аж за край дві глибокі тарілі картоплі , яка полита була обсмаженою на свіжевіджатій соняшниковій олії цибулею. А щоб проковтнути все це, хоч якось, були додані літрові кружки з узваром. Із абрикос, слив і духмяних груш. Ну, думали, якось із цим впоратись — і край, та не тут то було. Пусті тарілі зникли, мов у казці, а замість них на столі з'явилися миски і полумиски із варениками, і навіть вареницями. Лада таких ніколи не тільки що не куштувала, а навіть і не знала, що такі водяться, і тітка Тамра усе детально про них розповіла: На перший погляд наче зовсім вже проста справа, а насправді скільки видумки треба вкласти в усе це, скільки хисту і смаку, щоб довести до путя. Бачиш Ладочка, варениці у мене з декількох сортів борошна, рецепт тіста один від одного суттєво відрізняються. Одне на яєчних жовтках, друге на соді, а третє дріжеве. Вареники, що — в них усе покладено із самого початку, чи то м'ясо, чи то сир, чи картопля, а то і фрукти. А варениці , вони ніби то тільки круглячки, або защипочкуи ну ось такі , як ці, що я тобі підкладаю. Ніби майже однакові вони, а ось на смак зовсім різні. Відчула? Ну і молодець. А тепер до головного підійшли — до соусів — тут і на грибочках, і на сметані, і на олії, а цей на томатах. І мистецтво тут полягає в тому щоб утворювати з їхнього різноманіття ті чи інші букети, або ікебани, як я їх називаю на японський лад. Ну що ти намене очі витріщила? Їж, їж, а я тобі ще підкладу. Ну, що смачно? Ось, так! А тобі корисно поправитися хоча б то, хоч трішечки, бо хіба можна так — жінка, а з самих кісток. Вихована вічлива Лада слухняно поглинала усе покладене, а він більш досвічений у таких справах вже трішечки хитрував, потихеньку від тітки Тамари переправляючи вареники і варениці у зворотньому напрямку, бо добре знав, що це ще далеко, не останні страви, якими їх будуть сьогодні ще пригощать. І справді слідом за варениками з'явилися, як маленькі найрізноманітніші пиріжки, так і великі круглі, що нагадували справжні торти, а до них було додано парне молоко, ще тепле і духмяне. А заевршував святковий обід десерт з ананасів, нарізаних кружечками, дорогих шоколадних цукерок, духмяної звареної у справжніх турецьких джезвах кави. Із алкогольних напоїв були тільки домашшні наливки, які щедра господиня підливала усім до маленьких кришталевих чарочок. Ніби і не міцні були ці напої та різноманітні і у великій кількості. Тому коли він із Ладою вставали з-за столу, їх трішечки вже і похитукало.. Посиділи трохи під старою грушою, побалакали, посміялися, споминаючи усяку бувальщину, та скоро вкрай втомлені непідйомним обідои розійшлися по ночівлях. Тітка Тамара із Дмитром Васильовичом, звичайно залишилися у власному багатокімнатному будинку, де саме і пригощали їх обідом, а він із Ладою попрямували до його маленької хатинки, хоч тітка і її чоловік не двічі і не тричі пропонували їм декілька широчених ліжок на вибір. Та молоді не погодились. І тітка Тамара хитрувато посміхнулась: - Бач які голубки! Повну волю полюбляють. А будь із ким навіть у такій великій хаті, як наша, їм незатишно. Ну, хай вже, хай! Вони ж молоді, худорляві, а ми, як з Дмитром до одного ліжка вляжемось, то воно тутже і розтрощеться. Та насправді нам давно майже і не цікаво бути разом. Ну хіба кілька разів на рік і досить. Ох, літа, літочки! Як же то швидко ви спливаєте. Та я, хоч і сильна єінка, і не дозволяю собі навіть і думати про такі дурниці, та все ж іноді заздрісно. Ні, ні, хай вже своїми любощами із зойками, і стогіним займаються де завгодно, та тільки не в моїй хаті за моєю присутністю. Це добре, що пішли, звідсі, добре. А нам з Дмитром час вкладатися, бо вже о четвертій треба бути на дойці, щось там учора із апаратом було не те. Не дай то Боже, не спрацює, і не буде мені прощення ані від людей, ані від себе. А тим часом молодята вже розташовувалися на ночівлю. Лада озирнула його маленьку бідно обставлену спальню. Повела плечима і нічого не сказала, а хіба можна було на щось краще тут сподіватися, адже він круглий сирота. Та що це я так критично налаштована. Адже все акуратно і прибрано, як належно, нічого не розкидано, усе по своїх місцях. Це я Маша розкидаша, як іноді обурювається Мирослава, прибираючи за мною щоденний розгардіяж. Ось тільки коєчка у нього панцирна і матрасик благенький, по усьому тілу синці набити раз плюнути. Та я зараз, оцю ковдру пікладу і ще одну, ну і добре. Не принцеса ж я на горошині. А він в цей час роздягся, натягнув старенькі треніки зовсім вже витягнуті на колінах, та від цього дуже зручні і навіть затишні якісь, та й побіг з двома чималенькими цеберками до криниці по воду. Натягав велику металеву діжку і тілки по тому всівся на призьбі трохи перепочити. Тут його і знайшла Лада, що вже завершила усі приготування до сну і була вдягнута в один тільки коротенький халатик на голе тіло. -А ось де ти! - посміхнулась вона , - Розповідай де був, що робив так довго? -Та ось, - простягнув він руку у бік діжки — наповнював, а вона у мене аж на сто двадцять литрів, це п'ятдесят ходок довелось зробити. Та нічого — для м'язів це вкрай корисно. Ну що ж! Тепер залишились самі водні процедури і можна влягатися. Ніччю вони знов були невгамовні. Благенька панцирна койка під ними ходуном ходила. Від цього тоненько дзеленчав графінчик із чистою холодною криничною водою, до якого вони не двічи і не тричі прикладалися, щоб вгамувати нестерпну жагу, яка охопила їх після святкового обіду у тітки Тамари. Поступово сон підібрася до них і накрив своїми срібними шатами. Звичайно, що першим прокинувся саме він — зиркнув на стрілки настінного годинника — пів на восьму. Підхопивсь, натягнув вузенькі плавочки і визирнув за двері. Ранок був соняшний і тихий. На травичці ще виблискували окремі краплі роси, що залишилися з ночі. Виспівували на різні голоси кумедні степові пташки непосидючі і палахливі. Сусідський собака, що сидів на ланцюгу біля паркана, мружився і тягнув велику кудлату голову у бік курей, що копошилися серед гною посеред двору. рудий кіт, також сусідський, впритул підійшов до нього і промурмотів привітання. Потім потерся м'якеньким хутром об його ноги і запригнув на високу лаву, що стояла під старою вже засихаючою грушою. Ще мить і кіт поринувши у солодкий сон, дуже смішно щерив гострі зубки, ніби посміхався чомусь. Хлопець підійшов до повної діжки, зачерпнув цеберкою воду і окотив себе із голови до ніг. Навіть не витершись попрямував до колоди у яку була встромлена сокира-колун і заходився рубати дрова. Нарубавши заклав їх до печі і запалив вогонь. Наповнив алюмінєвий чайник, поставих на комфорку, замислився на мить і пішов до вхідних дверей. Все було звично і саме це викликало позитивні емоції. Його неабияк тішило те, що разом із ним у хаті перебуває дивовижна жінка, його найкраща подруга і водночас із цим палка коханка. Вона ще спить, а він тим часом повинен збігати до сусідки тьоті Клави і позичити кілька яєць і шматок сала на сніданок. А крім того треба і глечик із собою прихопити для парного молока. Воно в неї по-справжньому чудове, бо випасає свою корівку тьотя Клава, на лугах, де в переважній більшості росте конюшина. Думки у нього ніколи не розходилися із справами і вже за хвилину стукав хлопець у знайому подерту хвіртку. Тьотя Клава зраділа йому: - Заходь, заходь, а я вже все приготувала заздалегідь у кошику. І поляницю підклала, просто із печі ще гаряча. Гадаю твоїй подружці сподобається. Подякував та й повернувся до свого двору і зістав там Ладу, що вже сиділа все у тому ж халатику, що був на неї учора ввечері, на призьбі, і хоча очі її вже блимали,вона ще не прокинулась по-справжньому. Вона навіть ніяк не прореагувала на його появу. Він відніс кошика до столу літньої кухні, потім підійшов до Лади і легенько торкнувся її плеча. Вона здригнулась і підняла на нього заспані очі. -Не дивись на мене, коли я така, - хрипко сказала вона, - я тобі вже стільки разів казала, а ти все не слухаєшся і з цьогов невдовзі навіть дивитися у мій бік не схочеш, бо подумаєш: підстаркувата — нащо вона мені. Він вже звик до її мінорного ранішнього стану, а тому відразу перейшов від слів до справи: -Досить вже хандрити. Це і тобі і мені без потреби. Давай краще займемося водними процедурами? -А як? - виявила нарешті цікавість Лада, - тут же не душ — спинку не потреш... -Та що там твій душ? - відказав він, - у нас є чималенька діжка із крижаною після ночі водою. І цеберок не бракує. Ось і будемо по черзі одне одного обливати. Хто більше витримає, той і чемпіон. Ну, що згода? Лада мовчки підвелася із призьби і попрямувала всередину хати, а вже за хвилину з'явилася на ганку у синій купальній шапочці і у купальничку такому вузенькому, що було дивно, як він здатний хоч щось прикрити. Подивилась пильно на нього і збігла по сходинках. -Ну з кого почнемо? - із натиском запитала вона. -Ну, давай з мене відгукнувся він, - тільки попереджаю цеберка велика і важка, а я набагато вищий за тебе.. -Нічого, нічого, - замахала на нього руками Лада, - може ти і справді з заліза, та я теж із не меньш твердого матеріалу — мореного дубу. Знаєш, як він дзвенить, коли по ньому вдариш. Ну, годі, ставай , ось сюди на дошку і тримайся бо пощади від мене тобі не буде аніякоїє -Він потягнувся до цеберки, шоб набрати води із високої діжки, та Лада не дозволила: - Домовились по черзі, ось і не суйся до моїх справ, а стій і чекай, і очі заплющ, щоб цікавіше було. Він мовчки підкорився. Заплющив очі склав руки на грудях і завмер. А вже за мить вилився йому на голову навіть не потік, а справжній водоспад крижаної води. -І як їй вдалось таке. Вона ж на зріст зовсім маленька, а дотягнулася. Невже підстрибнула? Та ні, з цеберкою на дванадцять литрів це просто неможливо. Тоді залишаєть одне — надзвичайно довгі руки. Він розплющив очі і придивився до рук Лади. -Ти це що? - запитала вона, - давно не бачив? -Та, ні , - посміхнувся він, - просто вирішив придивитися уважніше до твоїх рук. Може вони у тебе і справді надзвичайно довгі, бо як інакше пояснити те, що ти вилила цеберку просто мені на маківку. Ну хіба можливе таке? -А що це ти ображаєш мене? - видавано обурилась Лада, - я ж не мавпа яка, і руки у мене колін не сягають. Просто спритна, а у дитинстві, ще й і баскетболом трішечки займалася, тому із стрибками у мене все добре. Ось так! А тепер бери цеберку, а я на дошку стану. Тільки очей заплющувати не буду, бо полюбляю сприймати події такими, які вони є насправді. А цеберку повніше, повніше наливай. Я насолоду теж хочу по повній отримати. -Ну що було робити із такою впертою. Наповнив цеберку по самісенькі вінця, підійшов до Лади майже впритул і одним різким рухом вилив повну цеберку їй на голову. Та вона навіть і не здригнулася. Витримка у неї і справді залізна була. -Ну, тепер твоя черга, ставай на дошку - наказала вона тоном капітанши, яким за звичай розмовляла із своєю командою на яхті. І пішло у них, і поїхало. Скільки цеберок було на нього вилито, він вже і не пам'ятав навіть. Бо давно збився з рахунку. А переохолоджене тіло почав вже дрібний озноб бити. Уважна і в'їдлива Лада враз помітила це і заплескала у долоні:- Я, я перемогла, а ти мерзлявий і тебе усього аж трусить Он, які пухирчики у тебе, мой у курки щипаної. Він відмахувався жартівливо та Лада не відставала і все твердила про свою надзвичайну витримку і закалку... Ось саме в цю мить і виникла перед їхніми залитими крижаною водою очима кремезна постать тітки Тамари. -Доброго ранку! - привіталася вона, - Та годі, годі вже вам одне одного водою обливати. Он вже колюжа яка, і кішка втопиться, як ступне. А чи потрібна вона тут — тільки бруду на взутті до хати натаскаєте стільки, що і за день не відмиєте.. А про запалення легенів подумали? А при такому переохолодженні воно не забариться! Вміла тиснути на людей тітка Тамара. Вони ще трохи пообливалися і зупинилися. -Ось і добре,- задоволено кивнула тітка, - а я до Вас не просто так. Я по справах. Із області подзвонили. Вимогають матеріал про мою молочну ферму для газети, бо цього року у всіх змаганнях вона першою була. Звичайно це в моїх інтересах, та тут така закавика. Мого головного кореспондента, Михайлика, який, хоча і школи ще не закінчив, та такі репортажі і навіть інтерв'ю складає, що багатьом іншим навіть і з дипломами, до нього далеко так, як ось цій вашій колюжі до неба. І ось як на зло, сьогодні уранці його швидка до райцентру відвезла із гострим приступом апедициту. Гадаю, що вичухається. Хлопець сильний і цілеспрямований. Та як же з репортажом бути? Адже через два дні газета із ним повинна вийти, щоб учасники обласної наради з питань підвищення надоїв мали змогу із ним ознаймились і взяти усе викладене в ньому до уваги для своєї подальшої роботи. Мій племінничок учора за столом обмовився, що ти Ладочко на журналистку вчишся, і навіть показав моєму Дмитрові її фотокамеру, що наближає більш ніж будь-який бинокль. Ну, короттше! Сідай до моєго уазика - і у путь. Не покинеш же ти мене на призволяще у такій важливій справі. А племінничок за цей час сніданок для тебе приготу.є. На це він справжній майстер, а я йому у подарунок курку привезла. Зовсім свіженька. Зранку ще бігала. Ось тримай, тримай! Та поїхали, бо ніколи. Та фотокамеру, фотокамеру прихопи! Як же без неї. Божечки! Та ти ще й досі неодягнута. Ну, не барись, не барись, даю тобі тільки дві хвилинки на збори. Лада підхопилась і заспішила до хати. Тітку Тамару всі слухались, і сама Лада не була у цьому виключенням. Поки він роздивлявся із куркою, Лада вже вдягнена у вузенькі джинсм, білу футболку і самбреро на голові із широкими полями випорхнула на ганок і заспішила вслід за тіткою Тамарою до уазика, двигун якого вже тарохтів. Хлопнули дверцята і автівка скрилася за рогом. А він тим часом заходився з приготуванням чи то пізнього сніданку, чи то раннього обіду. Як і завжди, куховарення не абияк захопило його. І вкладав у нього він не тільки вміння але й фантазію. Тому частенько виходили з-під його рук не просто професійно приготовані страви, а справжні кулінарні шедеври. І на цей раз він не вдарив, як то кажуть у російському вислові, обличчям у багнюку, і тому, коли відчинивши благеньку хвіртку, до двору, мов той степовий вітер, увірвалась Лада, її чекав по-справжньому святковий стіл із безліччю страв і напоїв. Лада все ще перебувала у вирі нещодавніх подій, пов'язаних з блискавичним написанням і фотографуванням репортажу про уславлену молочну ферму. І роздруківку, і плівку було за мить після завершення відправлено на директорській волзі до обласного центру, а Лада на уазику тітки Тамари повернулась до його хати. Сама ж тітка відразу побігла, до корівника, бо якась там елітна теличка мала вже за мить отелитися. Лада оглянула по-святковому уставлений стіл біля літньої кухні і з видаваним незадоволенням вигукнула: -Ну і сімейка, у вас! Тепер зрозуміло, чому у твоєї вкрай енергійної і рухливої тітоньки такі вражаючи габарити. Уявляю, що станеться зі мною через пів-року такого життя. Прийдеться усі улюблені наряди до комісіонки відпрвляти, а для себе індійське сарі замовляти, бо воно безрозмірне. Та, що ти брова насупив. Шуткую, шуткую я,просто так за звичаєм, а сама зголодніла, мов той бродячий собака, що по всій окрузі вештається, бо жодного їстивного шматка знайти нездатний. А вони ось на твоєму столі усі зосереджені. Ну, давай вже не ятри мені душечку, пригощай! Чим ти мене здивуєш сьогодні. Він знизав плечима і мовчки вказав рукою на чисельні мисочки, полумисочки, глечики, чавунки, каструлі і каструлькі, а завершала цей реальний натюрморт ваза з ніжно блакитними квіточками, які дехто із необізнаних звуть волошками, та які насправді мають назву дикого цикорія. Лада побачила ніжні цнотливі квіти і серце в неї солодко зімліло. Який же він дивовижний, який непередбачений, і який уважний. Та звичайно нічого не сказала, бо до неї вже майже впритул було присунуто миску із холодником, а поруч скибу свіжевипеченої поляниці, яку передала йому через тин завжди доброзичлива і прихильна до нього сусідка тьотя Клава. -Бери, бери, не відмовляйся, - мурмотіла при цьому вона, - треба ж тобі подружку дорогу свою чимсь порадувати, а чим це можна це зробити, як не свіжим хлібом. А тобі для випечки часу вже точно не вистачить. Та що ти побіг, мов той навіжений, глечика, глечика із кваском прихопи, та сметанку не забудь. Ну, ось ніби то і все. Йди, йди, поспішай! Та ти спритний усе встигнеш. І ось сидить Лада за дощатим столом, вкритим білим, розшитим різнобарвними півнями обрусом і сьорбає ложкою у тарілі, а там ніби то і не холодничок, а справжній живопис — і золотавий квас із житнього хлібу, і білі пухнасті, мов ті небесні хмаринки, плями сметани, а із золотавої рідини, мов бурштинові шматки проглядають крупно подріблені жовтки в оточенні картоплі огірочків і дрібненьких гілочок кропу. Ніби то нічого особливого, але у таких пропорціях, у такому поєднанні все це відтворено було, що навіть при миттєвому погляді ставало ясно - до цієї страви прикладено не тільки руки, але й душу справжньго майстра. Після холодничка подана ним була просто з печі запечена із яблуками курка із золотавою хрустковою скоринкою у такому ж золотавому озерці жиру. Надзвичайний смак її просто приголомшував, та вона була така гаряча, що проковтнути її було вкрай важко, хоч і надто хотілося. Та холодний узвар на диких грушках враз гасив у шлунку жар курки. Було ще багато чого, та це вже на днсерт під час якого Лада примудрилася випити аж три повнісенькі півлітрові кружки найміцнішої кави. Він же обмежив себе тільки однією маленькою чашечкою, бо завжди навіть і у таких неординарних випадках суто інстиктивно дотримувався режиму і здорового способу життя. Потім Лада довго курила тоненькі імпортні сигарети, напів заплщивши очі і високо запрокинувши голову. А він сидів напроти і милувався її крихкою і навпрочуд витонченою постаттю, дитячою посмішкою на повних вустах, прямим наче вирізбленим носиком, чистим високим чолом, і бурхливою хвилею блискучого брунатного волосся, що так і струмилося у повітрі, наче той водоспад. Як же йому хороше було тієї миті. Як він радів, що вона нарешті повністю позбулася усіх своїх гнитючих і важких спогадів. Отак би і сидів поруч із нею хоч би і цілу вічність і радів би за неї і відчував би кожен порух її чутливої, такою притягуючою до себе натури. Він і дійсно закохався у Ладу по самісенькі вуха і сподівався, що так буде вічно, що ніщо не здатне порушити їхнього щастя. Та попереду залишався усього один день, усього одна ніч, а вже вранці...
Читати цей твір неперечитати ! Треба весь час все до купи збирати !
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Asedo1949: Кричать у вічі: «Слава Україні», Та, як чорти, в Вальпургієву ніч Танцюють нишком на чужій руїні, Обіцянками скріплюючи клінч… Правдиво сказано...Підтримую.
та
у Вас 
1
