Зникаючи з полю зору, тікаючи від усіх ховаюся у своїх думках. Беру із собою мобільний на той випадок, що хтось на іншому проводі " Ало, ти мені потрібен ". Мій дивний світ наче Антарктика всюди біло, гострі скелі і океан омиває мої думки по серед всього стоїть крісло та стіл на ньому влаштувалася друкарська машинка із неї стерчить листок та на ньому написано пару речень, що каже мої проблеми, є не дописаним і треба писати далі. Головне, що мій світ такий ідеальний при лютий мороз я не мерз в руки, сидівши в курткі та тапках, які не ношу в реальному часі, звісно було круто для виду щоб там стояв стакан, якогось алкоголю і сигарет..Все це забувається в реальному часі, тут та робота з кожним листком набираючи обертів, навколо мене здіймається хуртелиця сніг зносить навколо мене все. І тут через все це, лунає грім той літній та приємний, і замість дивної зими починається літо з сильним дощем і блискавками та зараз сиджу мокрий але все одно пишу, воно розпливається не видно букв, клятих моїх думок. Коли натиснув крапку я опинився по серед лісу на великій галявині, де навколо мене падає листя, ні чутно пташок чи якогось шуму лише звук мого дихання і машинки. Здається, що я знайшов спокійність мої думки падають, яке листя викликаючи приємність для очей, які втомилися і треба відпочити, біля мене з'явилися два автомата: Один з водою, а інший з батончиками от тільки брати їх. Відразу мене зіштовхує велика хвиля від неї падаю в океан і від того, що хвилі великі починаю тонути разом з цим бачу , як у низ зі мною ідуть всі спогади намагаючись по них вилізти на поверхню кожен раз боляче вдраюся об великі рифи свого минулого.
Очах моїх стає темно, життя про летіло мов зірка, серце моє стає важчим, а життя як морфій дає легкий спокій, помер я? Ні, просто треба чекати наступний момент, щоб повернутися сюди і прожити всі періоди моїх думок..
| 
у Вас 
0
