Ой вівчароньку, ой вічароньку,

Витеши з в’ерби ми сопілоньку,

А я би си в ню та й так заграла,

Жеб моє ладо до мя вертало.

Взяла м в рученьки ту сопілоньку

Сіла м на межу я молодонька,

Сіла м на межу та й виглядаю,

Чи моє ладо до мя вертає.

Ой виріс терен ще й кропивонька

Згубилилась в полі та стежинонька,

Заросла терном та й кропивою -

Більше не будеш, ладо, зо мною.

А я си піду у сині гори,

Тай заспіваю про своє горе,

Ой заспіваю, та й заридаю

Бо люби більше вже не зазнаю.