Ой вівчароньку, ой вічароньку, Витеши з в’ерби ми сопілоньку, А я би си в ню та й так заграла, Жеб моє ладо до мя вертало. Взяла м в рученьки ту сопілоньку Сіла м на межу я молодонька, Сіла м на межу та й виглядаю, Чи моє ладо до мя вертає. Ой виріс терен ще й кропивонька Згубилилась в полі та стежинонька, Заросла терном та й кропивою - Більше не будеш, ладо, зо мною. А я си піду у сині гори, Тай заспіваю про своє горе, Ой заспіваю, та й заридаю Бо люби більше вже не зазнаю.
|