О, як хотів би давні я весняні дні,
Мов чарівник той, назавжди вернуть назад,
Щоб знов бузку твоїх очей палкі вогні
Носить вустами у кохання диво-сад.
О, як хотів би я пірнути в ніжність рук,
Під спів і щебет опівнічних солов’їв,
Під зір, що падають з небес, ледь чутний звук,
Якого слухати, крім нас, ніхто не вмів.
О, як хотів би я, о, Боже, я б хотів
Вернути юність, розтопити з років сніг,
Та мав біду, бо молодіти я не вмів,
Тож повернуть весняних днів ніяк не міг.
Закохуватись ніколи не пізно, хто ж заперечуватиме, але кожне кохання неповторне й особливе по-своєму.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Чи правильно зрозумів вас: образ риби може символізувати душу, що звільнилася від земних обмежень, або ж саму пам'ять, що нарешті знайшла спосіб проявитися.
у Вас 
0
