Старий парк, що вже майже заглох, був оточений напівзруйнованою стіною з силікатних ноздреватих шлакоблоків. Таких вже, давно не виробляють, але зведені з них стіни ще стоять. У тому місці, де руйнування особливо сильні, і через стіну можна переступити подібно Гулліверу без жодних на те зусиль, збігають вниз білі сходи. Сходинки круті і небезпечні навіть для дорослої людини, ти більше для дівчинки, зовсім крихітною
. Їй не більше трьох рочків. Батька вона не пам'ятає, мати зайнята собою, а бабуся, хоча й дуже добра, але майже без сил, і тому весь день тихо дрімає. Іноді дівчинці вдається розбуркати її, але всього лише на якісь хвилини, після яких бабуся знову засинає, а крихітка залишається зовсім одна, наодинці з таким величезним і незрозумілим світом. Часом їй страшно, але частіше все-таки цікаво Вона полюбляє таємниці, але такі щоб були справжні і їх можна було помацати руками або відчути маленькими ніздрями і, заховавшись від усіх, милуватися ними десь у затишному місці. З народження вона зростала самотньої і колективної радості не розуміла, Адже мама і бабуся були завжди чимось заклопотані і її дитяча посмішка залишалася без відповіді. Тому найчастіше вона посміхається уві сні. Бо тільки там їй легко і затишно.
Тепер таким місцем став парк, куди вони вони з бабусею почали майже щоденно ходити після приходу весни. Отже, парк, спляча на лаві бабуся, пролом в стіні, і на верхній сходинці крутих і небезпечних сходів дівчинка-крохотулечка. Її погляд прикутий до чогось, що знаходиться унизу. Підійдіть і ви побачите кущ квітучого бузку, вірніше не кущ, а маленький кущик або, як про себе прозвала його дівчинка - бузочок. Дівчинці подобається особливо те, що бузочрк так само малий, як і вона. Тому їй можна не соромлячись повідати йому всі свої таємниці. І сам бузочок - таємниця, укрита від цікавих очей. Дме вітер і її крихітний носик вловлює ніжний, ні з чим не порівнянний аромат весняних квітів.
О, як хочеться єбігти вниз, присісти близько бузочка, милуватися ним і шепотіти йому найласкавіші слова, які до цього слухала одна хутряна собачка з надірваним вухом, яка допомагає їй засинати.
«Приший!» - Просить дівчинка бабусю.
«Добре, - ласкаво відповідає бабуся: зараз ось впораюсь тільки й пришию»
Але навряд... Лише вона відходить і сідає, сон зморює її, а прокинувшись вона вже нічого не пам'ятає. Дівчинка не ображається, вона звикла, що дорослі не виконують своїх обіцянок. Вони тільки присутні поруч, а думки їх витають далеко-далеко, в землях якихось невідомих.
Але ж сходи круті, і дівчинці страшно. Таємниця залишається недосяжною. Це перша таємниця, до якої вона не може дотягнутися рукою.
"Маленький ти мій ,бузочок!" - тихо каже вона: Ти такий розумничок, такий вмесь умитенький. І на тебе завжди будуть сідати найкрасивіші пташки і метелики, а квіточки у тебе найніжніші, пухнасті і найпахучіші. Мамині духи теж пахнуть добре, але ти краще, тому, що ти живий, а флакончик скляний »
Вона ще довго говорить - іноді незв'язно, та завжди ніжно. А бузочок відповідає їй тихим шелестом своїх тоненьких зелених гілочок, котрі ще не набрали сили, як і сама дівчинка.
Кожен день, дочекавшись, коли засне бабуся, дівчинка поспішає сюди, на білу сходинку, сідає навпочіпки і веде довгі бесіди з безхитрісним зеленим дружочком .. І всі слова, які могли почути мама і бабуся, чує одна маленький бузочок.
Але одного разу пробігав по парку хлопчисько. Не те, щоб дуже поганий, але зовсім нічим не зайнятий, а тому переповнений силою, якій в даний момент дівати було нікуди. Мов той ураган, налетів він на ще не зміцнілий кущик і миттю обірвав всі квітучі китиці пахучіх квіточок, а їх і не багато було - всього лише п'ять. Бузочок здригнулася від страху і подряпав його. Хлопчисько вийшов з себе: -«Ось тобі! Ось! » - і став обламувати все гілочки, а коли сили вичерпалися, почав затоптувати ногами те, що не вдалося обламати. Він домігся свого, кущик-то маленький був, але на душі від цього на стало легше, як і від будь-якого іншого несправедливого вчинку. Лють охопила його. Він кинув квітучі китиці прямо у багнюку і, топтав їх, а повнісю залічивши, помчав кудись, миттєво забувши про скоєне.
Наступний дня все це побачила дівчинка. Забувши про страх, вона збігла вниз і ніде не оступилася Її маленька зелений дружочок, жалюгідний і знівечений, посталв перед нею, але найболючіше було бачити затоптані в бруд квіти. Дівчинка спробувала підняти їх, але підсохла земля покрилася твердої кіркою і не випустила їх з полону. Дівчинка обхопила голову руками і голосно заплакала. У перший раз вона плакала так голосно.
«Тихіше! - прикладала палець до губ бабуся: " Мама втомилася »
«Тихіше!» - казала мама: " Сусіди почують, що про нас подумають? »
Але зараз дівчинка була одна і могла виплакатися за всі недовгі роки свого тихого безрадісного дитинства.
Плач був таким гучним, що його почули люди, що гуляли нагорі. Вони спустилися вниз і вирішили, що дівчинка заблукала, а плаче від переляку.
«Ми тебе відведемо до мами! Не плач » - говорили вони.
«Мама зайнята! До неї не можна! » - кричала крізь сльози дівчинка, перебуваючи як би в двох вимірах. З одного боку вона бачила дорослих людей, що прийшли їй допомогти, але з іншого їй стало здаватися, що точно так само, як бузочка тепер затопчуть і її., А захистити буде нікому. Вона не довіряла людям, з нею сталася істерика. Вона кусалася і дряпалася, як спійманий дикий звір, відірваний від свого рідного лігва, і била по повітрю маленькими ніжками в старих, багато разів заштопаних гольфіках.
Бабуся прокинулася, як від удару, почула крики, але ніяк спочатку не змогла зв'язати їх зі своєю завжди тихенькою онукою. Адже та ні за яких обставин не плакала так голосно. І тільки побачивши натовп, а крізь нього маленьке тільце, що б'ється у чужих руках, в помаранчевій кофтині, із волосячком що розпустилася, і із якого безпорадно звисає бант, вона все зрозуміла і кинулася на допомогу:
«Що ви з нею робите? Як вам не соромно? Це моя внучка! Зараз же відпустіть її! »
«Посоромилися б, мамаша! - відповідали розсерджені люди: - Якби не ми, невідомо що і було б! І знайшли ми її он де! Звідти б вона сама дороги не знайшла! Ви її краще лікарям покажіть - бач як кусається да дряпається! Така маленька і така зла! Просто вражає! »
Дівчинка заховала личко, розпухле від сліз і від крику, в плече бабусі, і тихо схлипувала, здригаючись і безладно ворушачи рученятами - всі сили покинули її.
Так її і віднесла бабуся додому. Дівчинка довго і важко хворіла. Бабуся і мама ні на хвилинку не відходили від неї, і це принесло плоди. Дівчинка встала на ніжки, але залишалася сумною і задумливою. Зміни відбулися лише через рік.
«Бабуся! - Кричала дівчинка: бузочок жива, він цвіте! Йдемо зі мною, бабуся! »
Бабуся зі сну нічого не розуміла, але покірно попленталася за онукою. Лікарі не радили хвилювати її після всього, що сталося.
«Сюди, сюди! - кликала дівчинка, перелазячи через напівзруйновану стіну: тут не високо! А тепер вниз! Не бійся, тримайся за мене - я не впаду! Ось ми і прийшли! »
Бабуся кліпала очима і нічого не розуміла.
«Та ти не туди дивишся. Ти вниз, вниз дивись! » - командувала онука, і бабуся нарешті побачила крихітне кущик, а на ньому всього одну квітучу китицю. Вона і справді була красивою.
«Перський!» - подумала бабуся, але не була в цьому впевнена. Як і всі корінні городяни, вона плуталася в назвах рослин і майже не відрізняла їх одну від одної.
«Вона була увесь мертвий! Його затоптали, йому обламали всі гілочки, а тепер подивись: він цвіте! Це, як у казці, бабуся. Диво, справжнє диво! » - не вгамовувалася онука.
«Що ж тут дивного! - Знизала плечима бабуся: коріння-то залишилися цілими, а гілки - справа наживна. Ось і виросли. »
Від цих слів дівчинка замкнулася і більше не висловлювала захоплення. Ні, вона не перестала радіти, але тепер раділа тихо, і до радості домішувалося почуття образи. А бабуся – поводся б вона інакше - виявила б у своїй онучці добре і гаряче серце, що вмістило у собі не тільки біль маленької обірваної і розтоптаної рослини, а й біль усього навколишнього світу. Але бабуся не змогла переступити межі, і все залишилося для неї за сімома печатками. Душа внучки не відкрилися їй.
Ось і вся історія, що промайнула, як блискавка в вікні, і витягнувся на папері в таку кількість рядків, що навіть звична до всього рука втомилася їх записувати, а кинути посередині я її не міг, бо у такому разі міг би втратити нитку і сфальшувати, не дописавши їдо кінця. Втім я не точно висловився, у такої, як ця, життєвої історії не буває кінця, а є фінал, якийсь проміжний фініш.
Я повірив у цю дівчинку, в її нетерплячого батька, що не дочекавшись народження доньки, полишив її, а тепер по пальцях підраховує роки, коли не потрібно буде платити аліменти, зайняту своїм облаштуванням маму і не думає про затишок у власному домі, бо вся у пошуках нових стосунків і облаштування нової сіми'ї, де для маленького трепетного створення, що плаче навзрид над маленьким розтоптангим бузочком, не проглядається навіть найменшої житлоплощі.У бабусю, зламану і скривджену на життя, оскільки не побачила свою доньку щасливою. Їй би засяяти, як сонечу, для своєї єдиної онуки, але замість цього вона важко зітхає й докірливо дивиться на дівчинку, коли та розпустувавшись, голосно шумить. Тому дівчинка мовчазна і тиха у будинку.
Вона підросла трішки, і в неї з'явилися подружки, з якими вона ділиться своїми, поки ще нехитрими таємницями. Але немає того єдиного, сильного і доброго, на якого можна було б спертися, і ночами їй буває страшно. Тоді вона кричить уві сні, а бабуся думає, що це онука росте і тому так здригається.
Я б забрав цю дівчинку до себе, і вона ніколи б не відчувала себе самотньою і вічно чимось обділеною. Адже я вловлюю кожен рух її душі, знаю, чого їй хочеться, про що мріється, але вона існує лише в моїй уяві. Я вигадав її, щоб висловити свої погляди, вилити душу, передати настрої, а вірніше вибудувати систему принципів, як духовних цінностей ... але головне все ж не в цьому. Тоді в чому ж воно? А напевно в тому, щоб через призму свого, далеко не безхмарного і щасливого дитинства уберегти нові чисті душі дітей і застерегти їхніх батьків від замкнутості, скутості, душевної черствості. Інакше і в вирослих ви побачите своє повторення, і їх духовна сліпота ніколи не зрозуміє, як можна лити сльози над зламаним кущиком бузку, навіть якщо він і перський
.
1985
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Ludmilka: Щиро дякую за коментарі! А прозою, бо пишу на телефоні, не можу відформатувати. Обов'язково пізніше додам формі. На комп'ютері забула пароль входу на сайт.
у Вас 
1
