Вознесіння

            
 
Сидить душа на розгіллі думок,
Вимолюючи в серця покаяння.
А те сп’яніле боєм, подаяння
Гординею вихаркує в пісок.  
 
Мов блискавки здригають нерви плоть,
Налякані осколковим візитом.
Охриплий зойк підступним паразитом,
З легень дірявих ніжить сонцезлоть.
 
Бунтує кров тісним пасажем вен,
Вулканом ран звергаючись на зовні.
Тече з долонь, що вже хвилину повні,
Паплюжачи приватний лоск знамен.
 
Стуляє очі небуття журба.
Озимок смерті вивільняє жовна.
Возноситься Душа надії повна,
Що не даремна смерть цього раба.