Усе б нашіптував на вушко
Слова чарівні і пусті,
Зацілував би твій я пупчик,
Заколихав би ніжно в сні…
Торкався б вуст твоїх гарячих,
Грудей високих і тугих,
Не розлучився б вже ніколи
І не підштовхував на гріх…
Не знаю я, навіщо в світі
Собі ти вибрала мене,
Живу в розміреному ритмі,
Життя у спокою пливе.
А ти зненацька захопила
І спокій мій давно пропав.
Живу я, майже пів століття,
Таку як ти – життя чекав.
А ти, як та русалка в полі:
То кличеш, то тікаєш геть,
То прошепочеш: «ну, доволі»,
А то пригорнешся ледь-ледь.
І я тремчу від поцілунку,
Мій подих шал перехопив...
Коли б я жив доісторичним,
Тебе б малесенька я б з’їв.
І що робити з цим не знаю,
Вже не юнак, а біс в ребро.
Можливо, це таке кохання,
Хоча для мене все одно,
Аби лиш ти сміялась дзвінко,
І шепотіла: «ай, ведмідь…»,
Ми б зустрічали ніч- черницю,
І проводжали б сонця схід.
Кохана і чужа дружина,
І іншої я чоловік.
Коли б раніше ми зустрілись –
Не розлучилися б повік.
Та й що минуле тормошити…
Не день же будувався Рим!
То ж не даваймо біль ділити
Ще й людям нашим дорогим.
Ну що ж, закінчимо на цьому
Нерозпочатий наш роман,
Дихнім повітрям повні груди,
Скажімо, що любов - ….
02.07.2015
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
