Він, як вірний пес, охороняє свого Хазяїна від усього, що видається йому загрозливим. Коли хтось посміє глянути НЕ ТАК на Господаря, одразу десь обік себе чує злісне собаче гарчання. Коли ж має місце НЕ ТЕ слово, недобромовець топиться у скаженому гавкоті. А, якщо хтось наважиться перечити істинність зробленого чи сказаного Хазяїном, вірний цербер без непотрібних сумнів кидається на противника і навіть може покусати. Хоча таких прецендентів ще не було. Поки що він тільки гарчить і гавкає. Правда, інколи дуже голосно. Він – таки вірний пес. А як бути не вірним, коли Хазяїн його любить, милує. Он кинув нещодавно до ніг добротну, смаковиту кістку. І то не обглодану, аж голо-вилизану, а таку, на котрій ще купу м*яса можна видобути. Тепер він постійно тягає у пащеці сю кістку, аби добре видно було Хазяйську прихильність. Про це свідчать клаптики м*яса, котрі він передбачливо зжер не повністю, адже ті переконливо засвідчують особливість відносин між ним і Хазяїном. Дарма, що у тих клаптиках вже починають плодитися хробаки і неприємний запах змушує довколишніх затуляти носи. Ну, принаймні, тих, котрі ще не розучилися вловлювати відразливий сморід гнилизни. Але він, як вірний пес, цим не переймається. Коло вірнособачих переймань замкнене на тому, щоб нічого не загрожувало доброму, милостивому Хазяїну. Навіть, коли той відверто неправий, ніхто не має права на те, щоб вказувати на цю обставину. Бо, коли наважиться – щонайменше буде оббризканий слиною його лютості. Він же вірний пес для свого Хазяїна! А що ж на те Хазяїн? Хазяїну, звісно, лестить така вірність Його пса! Ще би! Можна інколи навіть не відкривати рота для малосущих пояснень – усе прогавкає чи прогарчить він. Господарю навіть цікаво спостерігати збоку за такими виставами, коли Його пес кидається на справжніх, а, бува, й вигаданих недругів, щоб довести їхню облудливість. Тоді у Господаря мимоволі за спиною починають рухатися маленькі прищики уявних крил. Проте, вірний пес не відає, що Хазяїну мало його такого одного. Як би воля Господаря, то Він оточив би себе цілою зграєю, котра гавкала б і плювалася б на всіх, хто сміє дивитися чи говорити щось НЕ ТЕ у Його бік. Він би тоді міг остаточно розслабитися і бути певним, що кожний Його крок – благодатний і благословенний небом. На щастя (чи на біду) вірний пес цього не знає. Як і не знає того, що Хазяїну не вистачає лише його одного язика, котрий запопадливо вилизує хазяйські пальці. Знову ж таки, якби воля Господаря, Він би розчепірив якнайширше свої пальці, аби кожен був облизуваний окремим язиком. Навіть пальці на ногах він би розчепірював так само і Йому було б вельми приємно спостерігати за тим, як десятки вірних псів гарчать, дряпаються і кусаються, за право доторкнутися своїм слинявим язиком до Його не обрізаного, брудного нігтя. І що б тоді залишилося першому вірному псові? Казитися від люті? Скажено гавкати і кусатися, аби відстояти привілегію на одноосібне вилизування? Чи може прийшлося б гарчати вже на Хазяїна, котрий не грішить такою ж самою мірою вірності до свого вірного пса? То може варто вірному псові задуматися над власним становищем? Може пора нарешті зробити висновки щодо особистого світобачення і світовідчуття? А ще усвідомити просту істину, що кожен має мати свої погляди, свої переконання. А отже й він не обділений власною думкою щодо багатьох речей. В тому числі й до того, ЩО каже і ЩО робить його Господар. Чи до того що НЕ ТЕ висловлюють у бік Хазяїна інші, наразі нагло обгавкані ним, хазяйським вірним псом… Адже справа може піти далі розпорошення хазяйської уваги на когорту інших, таких самих вірних, псів чи збайдужіння до поки що єдиного. Він може гидливо зморщити носа і викинути на смітник запопадливого цербера і забути про нього назовсім. Бо є ж другі – не менш підлабузливі, лизючі, а мо* й улесливо-запопадливіші особини, ще остаточно не видивлені, не прочуті і тим такі хороші і обнадійливі. Бо ж невідоме завжди притягує. Та він, як вірний пес, не думає про це. Принаймні поки що… А тому знову і знову той, хто сміє дивитися НЕ ТАК чи говорити щось НЕ ТЕ на адресу Хазяїна, чує обік себе загрозливе гарчання або голосний гавкіт. А подекуди й відчуває острах бути покусаним… 14 травня 2015 р.
В основі цього тексту лежить спостережиння з реального життя і конкретних людей. Може проблема не в тому, що треба комусь служити, а біда в тім, що до служіння вдаються самодостатні особистості ради певної вигоди... А втім, це так - точка зору... Щиро дякую Вам за уважне прочитання!
Досить яскраво Ви описали роль пса. Під це поняття, можна підставити будь -кого, бо допоки буде хазяїн, допоти біля його ніг буде вірний пес. Хочете, розглядайте це натурально, хочете, переведіть на (людську), світову піраміду. Цей факт не заважає псові мати свою думку, не погоджуватися чи навіть зраджувати своєму хазяїну, але один без іншого вони не живуть, бо світ однаковий для всіх, і проблема, лиш у тому, хто яку роль собі вибере.
Я не стану Вам перечити, оскільки у Ваших словах - є абсолютна рація. Є світ псів і хазяїв, і одні без одних - нікуди і ніяк. Та біда в іншому - служити йдуть люди, які могли б бути самі хазяями, адже мають для цього все. І ще - проблема може і не скільки у служінні, а в обмеженості і підміні понять, де зло видається за абсолютне добро, бо походить від хазяїна... Отакі роздуми... Дякую, п. Катерино, за коментар, уважне прочитання і за роздуми, як завжди, мудрі...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")