Так, наша кава вже не та, Хоча кав’ярня не змінилась, Але ж смаки кудись поділись І лиш гірчить на язиці. Колись купались в молоці, Тепер я сам у ванні з хвої. Її осипалось з сухої ялинки, Що зі свят стояла. А ти ж пішла і не прибрала. І я боявсь її торкатись; Боявсь собі чесно зізнатись, Що більш не буде казки тої. Та все зламав ковток гіркої.
Так, наша кава вже не та. Я зрозумів це надто пізно І правда увірвалась грізно У мою душу, в серце моє… І здався я зовсім без бою. Тепер в полоні я сиджу. Лиш спогади через сльозу, Як ми кохались чисті, голі В квартирі… що ховалась на Подолі.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Болить і болітиме завжди. І дійсність є страшною. І прикро коли чуєш від тих, хто далеко від війни : "НУ ТА ЩО ХОЧЕШ, ТО ВІЙНА"... То про що мова може бути, що наш сусід нас має зрозуміти?
klavysjka: НЕ думаю про від'їзд і жодного дня нікуди не тікала. Я українка. Я боляче та соромно за тих, хто кричить за кордоном, що вони дітей ховали від війни. ПОстає питання - А ТІ, ХТО НЕ ПОКИНУ УКРАЇНУ,
у Вас 
0
.