Моя ти мово, рідна веселкова ,
Ти кольориста ,мов сама веснa,
Пташина пісня, що несе ранкову
Мелодію родинного гнізда.
Те перше слово, що із уст злетіло,
Ввійшло у душу, ніжне, запальне,
Гніздечко звило ,корінь запустило,
І слово це, життям мене веде!
І вже воно не здується вітрами,
Не спалиш сонцем, морем не заллєш,
Бо з першого отого слова мами,
Застукотіло тисячі сердець!
Плекаймо мову! Чародійна сила
Захована у ній. Це зброя дій!
Любім її, напнім надій вітрила,
Сміло вперед! Піднімем нарід свій!
| 
у Вас 
0
- за активність.
Це просто помилка у нашій милозвучній красивій мові:) В загальному вірш гарний. Наснаги, Вам.
