"Житомирській школі №8"
Роки майнули, ледь згадати
Як осінь вперше нас звела
Ми полохливі, поруч мати
На вікнах сонце, день зі скла
Серденько-дзвоник б'ється, мліє
Кашкети, банти, очі, світ!
Барвисті айстри: сині, білі
Та хризантем пухких розквіт
І скрізь – дрібнота галаслива
По двору школи мерехтить
Немов мурахи метушливі
І неба чистого блакить
Ще пригадалось: велич зали
Зелених парт струнки ряди
В них горобцями посідали
Як у кущі і відпливли...
І назавжди...
Літа майнули і ось знову
Стою у старому дворі
Ледь впізнаю маленьку школу
Її завмерлі димарі
І кострубаті тини – загорожу
Вздовж почорнілого мов тінь садка
Беріз, на лебедини шиї схожих
У смоляному дзеркалі ставка
Лопоче прапор над дверима
Без колосків, не той – в серпи
Двокольоровий: жовтий, синій
(Обмолотили вщент цепи)
І дзвоник начебто вже інший
Летить шалена дітлашня
Ті ж самі очі, очі-вишні
В них той же подив до життя
Тополі чорні б’ють поклони
С під хмари промінь промайне
На вікнах сонце, мов ікони
І в серці – щастя чарівне. 181115
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Цей вірш – болюча сповідь про глибоке розчарування в людині, яка виявилася зовсім не тією, за кого себе видавала. Текст побудований як внутрішній монолог, де біль п
у Вас 
0
