Я не знаю коли я тебе віднайду
Та напевно шукатиму вічність!
Грішну душу свою заховаю від душ,
Ніби наше життя безкінечність,
Наче зірка моя не горівши згаса,
мов з крутих берегів океани...
і для мене ніщо - світу цього краса,
бо не знаю де моя кохана!
тисне в грудях, немов там лише пустота
і заповнить її не вдається,
я не бачив коли дозрівають жита,
коли сонце промінням сміється!
Я живу по ночах, зненавидівши дні,
що приносять лиш порції болю,
я давно не чекаю проміння в вікні,
бо навіщо, як ти не зі мною?
Заблукавши у снах, серед безлічі днів
існуванням простим доживаю!
Я не хочу життя і не хочу тих снів,
де картинами ти пропливаєш!
Сперте дихання вщент, в голові кавардак
і не звести усе це до ладу,
остогидло усе, я не можу вже так
і не бачу на те я розради!
Наче світ весь повстав до моїх почуттів,
я ж бо всього лиш хочу померти,
хоч раніше я наче і жити хотів!
де ти? де ти тепер моя смерте?
мій останній ривок, вже на залишках сил,
затріщавши, згорів - не вернути
і не скинути з серця важких отих брил,
що тебе не дозволять забути!
Я, забувши життя, вже стою на межі
і прощаючись з світом не плачу!
Як болить... ми з тобою лишились чужі...
я для тебе нічого не значу...
| 
та
у Вас 
0
