Страшний тридцять третій…
Здається, по всій планеті
Повзе голод, а смерть
Змела всіх, як грізний смерч.
… Повернення тата
Чекає зажурена хата…
На припічку мама.
На ній ряднина подрана
І вся в темнім глеї,
Сочаться ноги у неї.
Долівкою біля нені
Повзуть, ніби жмені,
Сухенькі привиди – діти.
Не можуть сидіти,
Шукаючи їсти, пити…
Стараються жити.
Вони колупають глину
І лижуть цеглину,
Щоб якось забити голод,
А ще, клятий холод.
І все роблять мовчки,
Немов ті листочки…
Повинен вже тато прийти,
Щось таки принести,
До колії нині пішов,
То щось, може, знайшов.
Хоч трішки зерна, хоч жменю
Жита чи ячмЕню…
Чомусь же так довго не йде?
Темніє… Ніч гряде.
… Не прийде татко додому.
Не витримав грому…
Думи його підкосили…
Залишили сили…
Його схоронив листопад
По дорозі назад…
Пам'ять народжує страшне відчуття того, що ця трагедія може повторитися.Адже наше суспільство зовсім не змінилося.Ми привели до влади дітей і внуків тих, хто ініціював і творив цю трагедію.Правда вони прийшли під новими гаслами та масками, але суть їхня лишилася тією ж.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
