я в прострації, в невагомості,
в беззмістовності власних домислів,
в самоті, на великій відстані
від омріяної, мною, істини!
Наче світ під ногами тріснув десь,
наче в порох розсипався він увесь,
ніби ти лише сном залишаєшся,
а в реальність не поспішаєш ти!
І вже сили мої краплинами,
димом з вітром кудись полинули!
я лиш хочу тебе торкнутися
і на мить хоч, про біль забути ще!
| 
у Вас 
0
