* * * Пасмо місячного сяйва В захололому вікні. Як востаннє, так печально Сяє зіронька мені. Небо знов мовчить у смутку, Наче вже нема мене. Не шукаю порятунку: Жереб долі не мине. В круговерті цій зимовій, У холоднім антраша, Не шукають смерті зорі, Але й їхня йде душа. ...Тихо скрізь, неначе в церкві, Лише чути плач свічі... У такім сумнім концерті Гаснуть зорі уночі.
|