Живіт росте, а корінь сохне…
Можливо, дехто каже вслід:
"Коли нарешті уже здохне
Оцей старий нікчемний дід…"
Такі думки, буває часом,
Блукають в сивій голові…
Життя колись все кине разом
І, посміхаючись мені,
Піде, без мене вже, деінде.
І сонце з-поміж сірих хмар,
Напевне, не для мене вийде…
Візьму горілки каламар
В шинку. Я маю оправдання.
Принаймні прожену свій сум.
Та і зловжити є бажання,
Й назустріч йде пияка-кум…
А за годину біля тину
Співаємо страмні пісні.
Хитає хтось мою хатину…
Чи то уздрілося мені?
Зупинка біля перелазу –
Щоб разом, з лівої ноги,
Бо перепон такий одразу
Здолати нам не до снаги…
А далі стежка до фільварку.
Виписуємо з кумом кола.
Дійти б удвох хоча б до ганку.
Вже потемнішало навколо.
На небі зорі. Ніч і тиша.
І аніщо не ворухнеться.
Крадусь тихесенько, мов миша.
Та раптом кум як засміється.
Напився, падло, і регоче –
Неначе хтось його лоскоче.
Тягну його хутчій за ріг…
Виходить жінка на поріг.
З кумою разом. Нас стрічають.
Здалося – почали шипіти…
Вони, таки, напевно знають,
Що ми пішли із кумом пити.
І так щомісяця, хоч раз
(Й цьому пояснення немає),
Штурмуємо ми перелаз.
Й мене і кума жінка лає…
З рання скляниця на похмілля,
Тремтячі руки мов в каліки…
Гірке й смердюче оте зілля
Із ранку п’ється наче ліки…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
