Закружляла віхола білою лелекою,
Замела всі щілини-продихи в душі,
Сотні разів бачились, а це ніби спекою
Засушило-знищило знаки на межі.
Там, де наші серденька розділялись долею,
Де два поля зміряних розривав пирій,
Тісно все заткалося плетивом-квасолею,
Не знайти кордонів тут, хоч сто років стій.
Ех, жнива холодні ви та дощами зморені,
Що ж ви так спізнилися, майже назавжди,
Душі вже скосилися, а роки розорані,
І давно покіс лежить врослий між води.
Все ми розуміємо, все ми добре бачимо,
Все сто разів зміряли, та проте, проте,
Линемо лелеками, віхолами значимо,
Те зерно загублене, що в снігах росте.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
:s-7:
Приємно. Хай щастить! :sm1: