І гірко, і сумно, й немає кому розказать,
Як стогне душа від негоди…
Бажання!? Не можна ж даремно і вічно бажать…
А роки збігають, як талії води.
В когось закохатись? Співати й горіти вогнем?
Збудить почуття фантастичне?
Та глянеш – і щезне п’янкої ілюзії щем,
Бо все тимчасове, не вічне.
Що? Пристрасті? – Рано чи пізно розтане цей хміль,
Тверезого розуму втікши.
Життя – дивний жарт,що вчинив нам Вершитель подій.
І жарт недоречний – сумний і невтішний.
Великий песиміст. Всюди крайності. А чи не можна на ці проблеми подивитися з іншого боку, адже життя, як грані відшліфованого діаманту, виграє всіма барвами.
А як не буде песимістів, то з ким же будемо порівнювати оптимістів? Це, до речі, написано за мотивами М. Ю. Лермонтова, який був дуже далекий від оптимізму.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
0
