* * *
Трипільський день ховає смуток
Над вогнищами злих утіх.
Не знає, як себе забути
Й куди сховати вічний гріх.
А поза ним серед пожарищ
Недоруйнований ще дім.
І сонце відчайдушно шкварить,
І вічність переходить в дим.
Іще земля до щему вперта,
А вже моква гряде, ачей.
І волхв сидить у позі вепра
Із кам’яним різдвом очей.
І білу стужу не пригубиш,
Неначе келих забуття.
Лиш душу вихопиш зі згуби,
Немов із полум’я дитя…
| 
у Вас 
0
