До мене ти приходиш крадькома.
Ховає тебе від людей пітьма.
У домі світло тьмяне і бліде -
Неслави тінь на тебе не впаде
Так хороше в солодкій напівтьмі -
Це я, це ти, ми разом, тобто ми.
Так, ми зійшлися, нас не роз'єднать,
В серцях кохання світла благодать.
В очах проміння найсолодших мрій,
До нас струмится сонечком з-під вій.
В словах духмяні літні вітерці,
Ми летимо на них - рука в руці.
Ну, що іще потрібно, як удвох,
А у садочку соловейко: тьох!
Так мрійно уночі нам, та удень
Ховаємо кохання від людей.
Вони нещасні щастя не простять
А будуть нас щомиті допікать.
І віднайшовши в нас десятки вад,
Нам не залишать жодної з принад.
Тому і йдеш до мене крадькома,
Тому єдиний прихист наш — пітьма.
Крадькома - це не кохання, а вчиняти перелюб. Справжнє велике кохання не боїться людей і їх пересуду. Вибачте, але я так думаю. Вірш написано гарно і мені сподобався.
Юрію, Олександровичу, добре написаний вірш. Хай Вам щастить!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Хай Вам щастить!