Чи обіцяють прощення ці сльози?

Лиш знак питання... Роздуми... Тривога...
Страх перед завтрашнім наступним днем.
Коли нарешті буде перемога?
І хто покаже шлях, куди ідем?..

Чи в забуття, безодню зникнем тінню
Без залишку, без крику, без сліда.
Чи будем вдячні чистому сумлінню...
А чи усіх не обмине біда?..

І в круговерті світу, в колі буднів
Надія на прощення все ж жива.
Я знаю, що постану перед суддів,
Та прощення благатиме душа.

Покора і чекання – страшна мука,
На горло волі важко наступить –
І душу знов захоплює розпука,
Та треба покоритись й далі жить.

Життя – не нагорода, нам це – горе,
Не бачим щастя й радості в бутті.
Ми прагнем перетнути якісь гори,
Та це лиш крапка, цяточка в житті.

Всі успіхи, досягнення – химера,
Не цього ждуть від нас на небесах.
Із нас, земних, ніхто не зна, що треба,
Та все земне – це попіл, мотлох, прах.