СУМ

Вона сиділа, голову схиливши,

Без руху і без познаків життя,

Немов статуя, каменем зробившись,

Без болю, без турбот, без почуття.

Десь поплило життя у потойбіччя,

Забрало силу зітканих надій,

Зозуля накувала протиріччя,

Не те чекала в старості своїй.

Помало сонце котиться на захід,

Заграва догоряє в небесах

І кожний день ввижається мов знахід

Життя свого, залишене у  снах.