Це було в лютому 1957 року. Ми, студенти Вінницького енергетичного технікуму, поверталися з виборчої дільниці, розташованої в будинку культури насіневого заводу. Ходили всією кімнатою - Погорєлов Василь, Гарматюк Едуард, Саша Ковальчук і я - зніматися з обліку, щоб голосувати на місці проходження практики. Здали зимову сесію і отримали направлення на виробничу практику на різні підприємства. Я був направлений на Гніваньський цукровий завод, який вже закінчив буряковий сезон і переробляв кубинський цукор-сирець. А попросився на завод тому, що мені від дому було всього сім кілометрів, і це вирішувало питання з житлом та харчами. Крім того, начальником електроцеху працював мій дядько Педоренко Петро Якович, що давало надію отримати дієву практику. Петро Якович закінчив мій технікум ще до війни, в 1939р, любив мене і був для мене зразком. Власне, я і пішов на електротехнічну спеціальність, рівняючись на нього.
То ж про головне. Йдемо ми залізничним насипом в сторону технікуму. Хлопці позаду, а я вийшов вперед і йду по лівій колії. Тут із Вінниці нам в спину йде пасажирський потяг. Ми зійшли на обабіч, поїзд промчав і я знову став йти по колії. Хто йшов по колії, то знає, що це не зручно, бо, ступаючи із шпали на шпалу, будеш дріботіти, а через шпалу теж не зручно, бо вже широко. Ото ж йду, дрібочу, дивлюся під ноги і чую, як попереду свистить локомотив поїзда. Я не звертаю уваги на це, вважаючи, що це сигналить поїзд, який щойно обігнав нас, аж раптом щось штовхнуло мене в спину і потягло із колії на насип.
Вияснилося, що це хлопці, що йшли позаду, підбігли і виштовхнули мене. Вони йшли по насипу і побачили, що назустріч мчав інший поїзд по колії, по якій йшов я, і машиніст, помітивши мене, почав сигналити. Я ж рахував шпали, не піднімаючи голови і не помічаючи біди. Отаке буває. Мені повезло.
Аж моторошно робиться, як уявити собі цю картинку... Я теж було колись потрапила між трамваї, що рухаються, то аж мороз по шкірі, як згадаю. Слава Богу, що одна із водіїв зупинила свій вагон, а заду мене прогуркотів вихор, що ледь не потягнув із собою. Люди в трамваї щось кричали, розмахували руками, як і водій цього ж трамваю, але я нічого не чула, бо, ніби упала з неба і ноги не слухалися...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Maksymovych: Дякую за коментар, дуже приємно що Ви звернули увагу до мого твору. Як автор я залишаю простір для читача — щоб кожен міг знайти у вірші щось своє.
у Вас 
0
