Свіча відплакала і сутінки накрили
Мою свідомість густо, мов смолою.
Я склала зброю, опустила крила.
Немає віри, немає супокою...
Немає сили боронити душу.
Немає світла,бо добро померкло.
Не можу чути, але знову мушу
Про зло підступне, мов прокляте жерло.
Про підлість людську, про брехню та зраду.
Свіча відплакала і розтеклася слізьми...
Немає світла і нема розради
Пітьма кругом, хвороба її візьме.
Свіча згоріла й сутінки зв'язали
Мене як божевільну... скам'яніла.
Я крила мала, з вірою літала.
Убили віру...як свіча згоріла...
С.БАЛАМУТ
Гарно! Трохи забагато сірого, але я Вас розумію, бо й сама інший раз опускаю руки, але проходить час і я знов у перших рядах. Ви трішки обживетеся, то побачите, що самі зможете цей неуд відредагувати.
Дякую. Справа в тім, що, як то говориться, в мірУ я оптиміст))) Просто бувають хвилини, коли ось такий настрій і саме такі вірші лягають на душу, а потім й на папір. Та Ви й самі знаєте, як то воно буває.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
