А дозвольте мені я в цих кучерях трав перелітую. Я в цих росах сп*янію і буду. як палець, одна Непомітно блукати зігрітою сонцем орбітою Розуміючи те,що й сама я собі дивина.
Як же шкода цих днів. Я молилась за їхнє безсмертя А вони розчинилися білим слідом літаків - Вони линули повз, залишивши мені перехрестя Недотичності доль і відсутність сигнальних вогнів.
Тож дозвольте мені вище верби оці не злітати. Не женіть від землі, як приблуду, у плечі за тин. Я без пипки грудей цього літа почну замерзати Загорнувши слова і себе у гірчавий полин.
Щиро Вам дякую,бо я вже,було, подумала,що вірш взагалі не вартий уваги -так довго не було читачів і ,відповідно, коментарів. Рада, що заглянули до мене.
образи, звичайно, досить різнобарвні й цікаві. не все зрозуміло. бо трохи складно для сприйняття. але все одно пишіть. шукайте щось яскраве. небуденне, творіть, експериментуйте. Натхнення вам і всього найкращого.
Дякую. Мабуть у вірші забагато особистого, пережитого і, власне кажучи, болючого. Не те щоб я немагалася "замаскувати" свої емоції я просто"вдягла" їх в образи.які є для мене ототожнюванням певних подій мого ж таки життя. Ще раз дякую,що завітали
Добра життєва філософія і яскраві образи.У другому катренів другому рядку є збій розміру, А взагалі чудово і оригінально.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
