Мамина доля
Вірш присвячений моїй мамі
Дівчина в хатині молоденька,
Прах батьків на цвинтарі лежить,
А брати і сестри ще маленькі,
Лиш для них тепер їй треба жить.
Ще й війна до горя додалася,
То страшна біда для них була.
Та однак дівчина не здалася -
Всіх дітей на ноги підняла.
Красеня стрункого полюбила,
Всю війну той парубок пройшов.
Плаття з парашута собі зшила,
Їх на все життя звела любов.
З донькою усі її вітають,
Зичуть і здоров'я, і добра,
Тільки, як сказати їй не знають:
— Замість хати - попелу гора.
Все згоріло: і майно, і хата,
Твій садок з піснями солов'їв.
Та не плач, ти будеш ще багата -
Діти залишилися живі.
— Донечко, маленька моя доню,
Доленька згорьована твоя,
Хто ж тепер зарадить цьому горю?
Бач, згоріла хатонька моя!
Вже не плачу, з лихом я борюся.
До грудей притискує маля:
— Рідна моя матінко, матуся,
Глянь, рідненька, як страждаю я.
Їде поспіх чоловік з Донбасу,
Серцем він відчув страшну біду.
Є землянка... Їх забрав до часу,
Доньку і дружину молоду.
— Не таке життя уже й пропаще,
Донечко, тобою я живу.
Щоб тобі в житті було на краще,
Я тебе Надійкою назву.
14.09.03 рік
Світлина з Інтернету
|