Це було в далеких сімдесятих роках. В сім’ї мого друга, Дзіся Валентина, було якесь свято. Дружина моя приїхала в гості вчасно, а я чомусь трішки запізнювався. Вечоріло. Я вийшов із тролейбуса біля магазину «Думка» і попрямував через широку вулицю (зараз вона має назву Свободи). Вулиця не регулювалася та й транспорту було мало. Пройшовши половину, глянув праворуч і бачу, що згори від кінотеатру «Селітра» світиться вогник автомобіля, що їде в мою сторону. Думаю ще далеко, встигну перетнути решту вулиці. Ступив кілька кроків, аж глядь, на мене мчить автівка. Ледве встиг відсахнутися назад, як мене обдала повітрям легкова машина, що буквально під носом промчала вниз, в сторону моста. Ото, думаю, був би «дарунок» другу. Повезло мені.
Ніколи не треба визначати відстань за світлом! Це оманливо, бо коли світло слабе, то уявляється, що воно далеко, а коли сильне – то близько.
А краще переходити вулицю по пішохідній доріжці, яка обладнана сучасними світлофорами, бо вони не тільки світяться зеленим світлом, а ще й звуками відмірюють час. Дай, Бог, Вам здоров'я!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
