За сіножатями кував коваль наш оберіг,
Птахами білими сідали зорі на поріг,
Поміж роздолами стелились роси полином,
А ми впивалися свіжозабродженим вином.
Стогами сіно вже колючу вкрило знов стерню,
Опалі зорі враз та й уподібнились зерну,
Зсивів полин, як дим, зітрух і зсипавсь на траву,
А нам так вірилось, що був живим він наяву.
Зійде отавами отой ковальський давній луг,
Засяють зорі знов, на новий в небі ставши круг,
Прийде весна рясна, росою вмивши полини,
І ми проклюнемось, не знавши давньої вини.
Ковальський молот знов загупотить із-за лугів,
І вкотре зорі нам на землю висиплють богів,
Полин усоте в днях засохне й знову зацвіте,
І ми зростемо там, як той полин в лугах росте.
За сіножатями кує коваль нам оберіг,
Птахами білими сідають зорі на поріг,
Ми обіймемося, сягнувши краю полином,
Уста всолодимо свіжозабродженим вином.
Полини, пані Катерино, різні бувають. Іноді справжні, іноді символічні, іноді образні, а іноді й солодкі, це коли вони в згадках про кохання. Полини, як і люди, бувають різними, не дивлячись, що в біології рахуються одним видом. Теж певною мірою жартую, бо загалом дякую за увагу. З повагою М.Н.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
