* * * Осінній вечір тихо впав на місто, Легенький вітер хмари розігнав... Мені не спиться, хоч вже дуже пізно, Бо місяць з неба весь мій сон прогнав. В невпинному танку танцюють зорі: Одна згорить, засяє інша знов, Вони немов людськії наші долі, А в нас є все: і зрада, і любов... І споглядає він на все звисока, Чарує своїм оком, ворожбит. Хоч інколи він дивиться впівока, Та все ж таки він бачить, він не спить. Замріяно вдивляюся у небо – Пізнати хочу долю я свою, Та, може, запитати це у тебе, Мій місяцю, шукати де зорю?
|