Догора весняний тихий день. Вечоріє. Поночі.
Раптом середночі бах, бах, бах. Стріляють сволочі.
На ранок - невимовний жах! Виявляється
розстріляний красивий білий птах у яру валяється.
В якого, так би мовить дурака,
у нелюда з звіриними повадками, налиті кров'ю очі,
на таку красу, на лебедя, піднялась рука
і не здригнулася в душі жалю стркна, не грезе сумління серед ночі.
А зверху свист, ф'юіть, ф'юіть....
Летять, мов сироти, три лебеді у небо.
"О люди! В серце біль ви наш візміть
і не стріляйте в нас, не треба!"
Летять не відомо куди
Летять в вечірнє темне небо
Бояться сісти до води.
"Ви не стріляйте в нас, не треба!"
Було їх вісімнадцять. Пливли по ставу парами.
Красиві, сильні, горді.
Фемідо! Нагороди скотину, що вбивала, нарами,
або хоч дай по п'яній морді.
Хотілось би по-правді, та щось невіриться.
Феміда ще сліпа. Відкупляться.
Хабарництво у нас сьогодні ціниться.
Безкарні ж нелюди, що блохи лупляться.
Люди! Хоч розумом ми сильні
та будьмо більш уважні, будьмо пильні.
Бо прийде нелюд на подвір'я
й летітимуть з нас голови,
як з лебедів красиве біле пір'я.
А з неба знов ф'юіть, ф'юіть,
повітря ріжуть могутньо крилами.
Простіть лебедоньки простіть
і прилітайте з милими.
Примітка:
Ніби на похорони побратимів прилетіло 26 лебедів.
Через добу відлетіли. Залишилось три.
Жили до великих холодів.
Нам би, люди, така вірність.
| 
та
у Вас 
0
