Ще, мабуть, не раз будуть повертатись до теми Помаранчевої революції. Рік 2004. Моє особисте життя було дуже тісно пов’язане з подіями того часу. В містах і селищах проводились акції на користь того чи іншого кандидата. Приймали участь у таких акціях народні депутати Верховної ради, відомі гурти, поети, актори, співаки. Обстановка в країні була надзвичайно напруженою. Всі прихильники Віктора Януковича дуже вороже ставилися до прихильників Віктора Ющенка. Все частіше траплялися прямі сутички між ними. Суспільство розкололося на дві частини.
Саме в цьому році з середини літа почала хворіти моя мама. Вона стала погано їсти, дуже швидко втрачаючи масу тіла. Я щодня приїжджала до неї електричкою. На роботі мене підміняли мої коллеги, знаючи про мої проблеми. Ми з братом вирішили повезти маму на обстеження в обласну лікарню, та вона категорично відмовилася від цього: «Хіба ви не бачите, що мені вже нічого не допоможе? Я вже своє віджила…». Ніякі вмовляння на неї не діяли.
Ходити вона вже не могла, настільки була слабкою. Мама стала такою легенькою, що я могла переносити її на руках. Їсти вона відмовлялася: від їжі їй ставало зле. Тому я готувала їй легенький курячий бульйон. Давала соки, чай невеличкими порціями. Боляче було дивитися… Мама просто на очах згасала, наче свічка. Та дужче гнітило те, що ми нічим не могли їй допомогти. Лікарі сказали, що у неї почалися незворотні процеси…
Сидячи біля своєї неньки, я намагалася відволікти її від сумних думок, та виходило все навпаки. Я плакала, ховаючи від неї очі, а мама тільки мовчала. Я з подивом для себе відзначила її мужність, адже мама розуміла, що помирає. Та сліз не було. Іноді, вона починала розповідати про рідню, хто коли народився, де живе, хто помер, де похований. Намагалася встигнути все розповісти, аби я змогла записати для себе. Я слухала і дивувалась її пам’яті.
Одного разу мова зайшла про вибори. Я запитала маму, за кого вона збирається голосувати.
Вона відповіла, що, мабуть, як і всі в селищі, за Януковича. Потім подумала та й каже:
- Знаєш, дочко, всі рвуться до влади. Мабуть їм там, біля цієї влади, дуже добре. А ми, що ж? Нам, що скажуть, те й робимо.
- Мамо, нікого не треба слухати. Самому треба розібратися в тому, що відбувається. Необхідно вивчити програми кандидатів, оцінити обстановку і вже самому вирішити, за кого голосувати. Адже, гірше, ніж зараз, не буде. Мама послухала мене уважно та й каже:
- А-ну, покажи мені цього Ющенка. Я хоч подивлюсь, який він.
Благо, агітаційного матеріалу було багато: їм приносили його прямо додому, ще й я з собою привезла. Я трохи підняла маму і посадила, обклавши її подушками. Потім подала їй окуляри і портрет Ющенка. Вона довго дивилась на нього. Потім промовила:
- Це гарний чоловік, справедливий, розумний, надійний. Може він і переможе, але зробити це йому буде дуже важко. Просто так йому владу ніхто не віддасть. І, навіть, якщо він стане президентом, ладу в країні не буде.
Пізніше я часто згадувала слова своєї мами. Адже, ми всі тепер знаємо, які труднощі довелося долати Ющенку та його команді. Я дуже переймалася, коли мій чоловік був на Майдані в Києві під час Помаранчевої революції… Адже, в будь-який момент хтось міг би віддати наказ стріляти в народ. На щастя, Кузьмук виявився порядним.
Коли я дивилася на маму і плакала, вона мене заспокоювала:
- Не плач. Я вже прожила своє. Скільки ж мені жити? Твого батька вже 32 роки немає, померли всі мої сусіди, немає моїх братів і сестер (а їх було аж семеро! Авт.) Що ж мені тут робити на цій землі? Я й так затрималась. У вас в сім’ях все добре і я спокійна. Я ні за чим не жалкую. Жалко і страшно помирати тим, у кого в руках влада і багатство. Я пережила Леніна, Сталіна, Хрущова, Брєжнєва, Андропова, Черненка. І я знаю, що їм було, що втрачати. А в мене нічого немає: ні влади, ні багатства. Все життя ми думали: «Ну, ось ще трішечки і наше життя наладиться, і у нас будуть гроші, і ми будемо жити, як люди в інших багатих країнах… Адже, ми працюємо, не покладаючи рук». Пережила дві голодовки, війну, грошову реформу, розвал Радянського Союзу, інфляцію. Нам роздали якісь ваучери, а що з ними робити ніхто не знає. Слова ж які! І від всього цього людям аж ніяк не краще. Не вірю я тим, хто нами править.
Я тоді подумала, що оце, мабуть найстрашніше – недовіра людей до влади. Якби мама ще до всього цього додала духовне збіднення українського народу, вимирання українців, як нації, свавілля і вседозволеність влади, розпад моральних устоїв, занепад в освіті та медицині, низький рівень життя людей, тоді було б зовсім зрозуміло, що гірше вже бути не може. Та повинні ж знайтися люди, котрі все це зупинять! Отже, повіримо Ющенку, може це – саме той?
Увійшла мамина сусідка, яка була набагато старша від мене. Ми з нею розговорилися, знову ж таки, про вибори (тоді це була практично єдина тема, до якої зводилися всі розмови).
Звичайно ж, я спитала й у неї про її вибір. Можна було здогадатися, що відповідь буде: «За Януковича». Тільки вона це слово назвала по-своєму: - За Янковича.
Питаю: - А чому за нього?
- Так пенсію ж нам добавив! Дивись, яка пенсія була! Було 150 гривень, а тепер - аж 284!
Потім вона трохи подумала і додала:
- Ти знаєш, я оце хоч і безграмотна, а думаю, чого це наш батюшка в церкві на службі розказує про Янковича, роздає книжечки про нього, різні плакати. Про Ющенка кажуть, що він такий-сякий. Я так думаю, що хай розкажуть про обох, а ми вже самі розберемось, шо до чого. А то приїхали до нас агітірувати за Янковича. Зігнали всіх на площадь; роздавали шари, плакати; виступали. А як приїхали агітірувати за Ющенка, то наша мєстна власть приказала всім сидіти в хатах і нікуди не виходити. Світло в селищі виключили.
Так я оце й думаю: не голосуватиму ні за Ющенка, ні за Янковича.
Правда, я так і не знаю, за кого вона голосувала.
Мама тоді проголосувала за Ющенка (на дому). А до другого туру вона не дожила 1 день. Померла 20 листопада 2004 року.
Знала б моя мама, які події чекаюсь нас у майбутньому після цих виборів! Ющенко виявився слабким політиком, який тільки загострив ситуацію в країні. Знала б вона, що наступні президентські вибори приведуть до влади партію бандитів на чолі з їх лідером. Мама, навіть, не підозрювала, що в країні буде другий Майдан, на хвилі високого патріотизму відбудеться Революція Гідності, яка скине ярмо катів при владі. Не знала моя ненька, як цинічно поведуть себе наші сусіди, котрі називали себе братами. Не відала вона і про те, що буде анексія Криму, що Росія, без оголошення, розпочне цинічну війну на Донбасі, що бойовиками буде збитий малайзійський «Боїнг»… Не знала вона… Нічого цього вона не знала, і, навіть, не здогадувалася про те…
Січень. 2015 рік
Фото з інтернету
у Вас 
0
