У лютому чомусь душі самотньо
Нажаль, пуста ріднесенька оселя,
три роки вже нікого там нема…
Скрегочуть зуби, льодова пустеля -
довічно в хаті мешкає зима.
Минуле від дрібниць відволікає,
заліковує рани на миті.
Мов тінь, самотність в темряві блукає,
гадає, не до речі,на житті.
Й ще боляче, й ще тяжче від мовчання,
не задарма б’ють юності часи -
де колискова першого кохання,
відгукують немов би голоси.
У лютому чомусь душі самотньо,
не тому що знущається зима.
Хто поховав минуле незворотньо,
надії на поліпшення нема.
І досі маю стомлену тривогу,
гадання – маячня, жах на воді.
Не маю нічогісінько живого –
лиш цвинтар, тато з мамо молоді…
Юрій Слащов©03.02.2017
Додав: yuniks54 (03.02.2017)
| Автор: © Юрій Слащов
Розміщено на сторінці : Вірші про рідню
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1909 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : А инасправді і бачать, і чують.. та споглядать. Єдине, мабуть, забувають, що їхня хата не скраю, а й наступна після нашої...
klavysjka : На превеликий жаль... Тиша насторожую. лякає...
klavysjka : Щиро дякую! Так авоно і є. Любов і ненависть... Ніколи про таке не могли й подумать...
klavysjka : Це правда. Так воно і є. Навчились переглядати цінності життя