Загублений

Загублений на сніжних перехрестях,
де за вітрами гойкає мольфар.
А сонце знову й знову коло креслить,
і дні кладе на часовий вівтар.

І тихо кличе бігти поза місто,
торкаючись до змерзлої руки, 
туди, за мури, де душі не тісно,
де сходить милість Божа на стежки.

А ти блукаєш, губишся, ґвалтуєш
вибоїни примарних бездоріж.
Світла́ не тут, бо тут - лиш темні збуї
тобі до горла приставляють ніж.

Лапають волю, скручують, як бранку,
впихаючи її у чорний міх.
Он істина сама стоїть на ґанку
і плаче, відвертаючись від всіх. 

Тож скільки кіл ще має розговітись
над головою правди і брехні,
аби нарешті над роздертим світом
повисла райдуга на сонячній струні?

І ти зумів усе ж би відірватись,
від марних тупцянь коло чорних стін,
від перехресть і бездоріж крислатих,
нарешті вчувши сонця тихий дзвін...

2.05.13 - 25.01.17 р.