Замітає не снігом - розпукою,
замерзають не ноги - сліди.
За небілою, злою розрухою
не пісків уже не віднайти.
Ані цегли чи моцного каменю,
ані ще не зогнилих дерев.
Все понищено злісно, розвалено.
Над проваллями піниться рев.
А в колисках, підвішених долею
на старенькі крихкі сволоки,
діти плачуть, зосталися голими
на розливах чужої ріки.
Та немає кому подивитися
чи прикласти хоча б до грудей.
З вишиванок обірвано китиці,
щось важливе обдерто з людей.
І хтось буде винити хурделицю,
хтось пожежу, а хтось промовчить.
Чорна капа над вічністю стелиться.
В чорну прірву щось вічне летить.
1.02.17 р.
"Замітає не снігом - розпукою" - влучно і вчасно. Браво!!!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")