Сон

Відболіло, минуло, забулось, пройшло…

І здавалось, що ніби уже відпустило.

Як так сталось, що довго тебе не було,

А минулої ночі раптово наснилась?

Геть іди, не карай, пощади, відпусти!

Ну скажи мені, нащо ці муки пекельні?

Бо з тобою у нас паралельні світи,

І дороги з тобою у нас паралельні.

Я забув вже давно, не тримаю я зла,

Адекватний давно, взяв себе ніби в руки,

Та чому, відколи ти від мене пішла,

Щось у лівому боці щемить від розпуки?

Ще пройде, може, раптом з десяток так літ,

І в маршрутці,  кав’ярні, чи в Стрийському парку

Ти побачиш мене, тихо скажеш: «Привіт!»

І щось знов обпече, як розпечена шкварка.

Заболить, зашкварчить, запече не на жарт,

І ударить у груди, як блискавка з неба.

Ти мій хрест, ти мій біль, мій ходячий інфаркт,

Ох, як довго, як довго чекав я на тебе!