Замість Мексики, парюсь в Острі,
у калюжі замочую ноги.
Звинувачує друг у брехні
й з клекотінням веде до порога.
Каже - крізь окуляри мої -
темні-темні, як "штатівські душі",
я не бачу прогресу в борні
і що є вже в Чернігові суші.
Він, мовляв, тут працює, "як гад"
й не шкода йому власної долі:
"Не потрібно твоїх нам порад,
бо ми жертвуєм всім задля волі!"...
Я поїсти у "Ультрі"* купив,
не рахуючи гривень-копійок.
Та немає приязні в мене
до місцевих немитих повійок.
Допадаюся до теплих вод,
що несе їх Остерка у Десну.
Але бачу розтертий народ
і не вірю у "лагідну весну"**!
* Вельми популярна в той час остерська крамничка ** Одна з головних тем віршів поетів з місцевого літоб'єднання
Я мабуть одна з тих ,що не підтримую таких віршів. Була в Острі років 5 назад. Остер відбудовується! Мої родичі всі працюють. Покупили собі хати, а дехто квартири.Безумовно - це ще не Америка. 350 років неволі, нищення менталітету людейЇ землі, тортури, рабство, так скоро не направляється. Я є та ,що вірю у наше відродження! Допомогаймо у їхній відбудові!
Пані Наталія, ми з жінкою в Україну, за 22 роки, що живемо в Америці, вже стільки грошей вгатили, що і сказати страшно. А тепер ще й на армію регулярно передаємо волонтерам... Так, ДЕХТО живе зараз таки дещо краще, але в 2006-му році, коли писався цей вірш, в Острі була суцільна руїна. Сміття в місті взагалі не вивозилося і всі вулиці мали такі собі локальні сміттєзвалища, до річок підійти неможливо було - всюди пляшки та мотлох... Ліхтарі на вулицях ніде, навіть в самому центрі, не горіли, люди ходили з такими обличчями, немов би тільки з похорону повернулися... І на цьому фоні - декілька розкішних маєтків в зоні Десни. Неначе НАВМИСНИЙ зухвалий виклик зубожілому населенню! Ввечері іду Остром - кілька дівчаток, розфарбованих та провокаційно одягнених, сідають до маршрутки. Запитав знайому, що йшла повз, куди-то вони їдуть о 10-й вечора? А та - мені: "Ги! У Київ їдуть на нічну зміну! Шалави! Отак от, Борисе, тут в нас!" Зустрівся з другом-рухівцем, а він неначе на Місяці живе - говорить гаслами... Ну, я прийшов додому, повечеряв та й вмазав кілька віршів про враження... Ото така story, M'am!:)
Знаєте, є такий вислів, що для когось склянка на половину заповнена, а для когось напівпорожня. Події теж, як настрій, змінюються щоднини. Є якісь зрушення, але їх мало, більше несправедливості, брехні і бруду. Я теж, як п. Наталя - невиправна оптимістка, але від слова халва, халва - в роті солодше не стане. Вірш і справді актуальний і нині. Візьмем, хоч би Львів з його сміттєвими проблемами, дороги, які посходили разом зі снігом, тендери з недобросовісними постачальниками, я вже мовчу про пенсії, ціни і зарплати. Деякі депутати і сьогодні говорять гаслами, ніби вони не тут, а де інде. Їх можна зрозуміти, бо в них по декілька паспортів, живуть десь, а сюди приїжджають на роботу. Тут адаптуватися важко, бо сьогодні є коаліція, завтра її вже немає, сьогодні прийняли закон - завтра спохватилися, а вже запізно, тепер піди докажи, що ти не слон. У всіх цих дебатах важко знайти лідера, бо все, як в центрифузі - сьогодні зверху одні - завтра інші. Мене дуже лякають вибори, бо кого вибирати я не знаю. І саме основне чого в нас нема - це єдності, напевне тому у нас війна, бо по всіх законах загроза - об'єднує.
Відповім вам обом, бо думки однакові! Трошки про себе. Як я так і мій чоловік опинилися на чужині не по своїй волі. Ми не шукали багатства. Втікали від смерті. Любили і служили Україні , а в той час треба було любити москву. Так, п. Борисе, Помагали і ми та і далі допомагаємо Україні. І то не тільки ми, а вже і наші діти. Так якось вийшло, що тіло тут, а душа над Дніпром, Десною, Остеркою. Дехто каже, а хто вас тут тримає? Там вже нікого нема, а тут діти, внуки! Оце й тримає, та й старі ми вже! Ви, дорога пані Катрусю, сказали те головне, яке стримує розквіт України. А це- брак єдности нашого народу! Щодо вашого опису Остра, п. Борисе, я такого не бачила. Так дороги були довго піщані, але сьогодні асфальт! Кажете бруд кругом. І цього не бачила. хіба десь над річкою чи в лісі, де люди пікніки влаштовували і не позабирали сміття. Народ звик що -хтось прибере! Так, у Львові проблема де дівати сміття? Але вірю, це скоро буде вірішено. Тут в Америці, як кинеш папірець на автостраді, 200.00 долярів штрафу, як побачать такий вчинок. Тут за все карають. В Україні часто дивляться крізь пальці. Дві країни, дві різні системи життя! Тому, народ України мусить сам дбати не тільки про себе, але і про державу. Я твердо вірю у повне відродження нашої України. То ч -нехай Бог допомагає! А ми, чи то в Україні чи на чужині, допомагаймо їй ставати на ноги
Мені дуже хочеться вірити у краще, пані Катерино, але я РЕАЛІСТ і бачу, що поки головними виборцями є колишні комсомольці та комуністи, Україні нічого гарного не світить. Йдеться про не менш, ніж чверть століття. І те буде не РАЙ ЗЕМНИЙ, а рівень сучасної Польщі. Хоча б!
Так, головні виборці це пенсіонери із совковою ментальністю. Уявляєте яка це силища у 13 мпн. Заскорузлі «совки» - дідусі, бабусі,Не ламайте життя своїм дітям, онукам, Відкажіться від принципів разом, усі, Щоб не 40 нам років ходити по мукам. Не повернеш старого. Його вже нема, Бо пірнуло у вічність воно з головою. Відійде назавжди ностальгічна зима, А майбутнє для юних хай стане весною.
Гаслами тут не допоможеш, пане Петре! Україна має отримати власного Карла Густава Маннергейма - Провідника, для котрого доля його нації - УСЕ! А при цій системі, коли за кіло гречки голосують навіть за ВІДВЕРТИХ злодюг, нічого доброго не буде! Ні і ні!
Борю, я переконалася, що дуже багато залежить від органів місцевого самоврядування. Ось такий маленький штрих. Тиждень потому ми спиляли стару величезну яблуню. Бідкаємося, треба порубати гілки, скласти і спалити. Уявляєш, скільки це роботи, сил, часу треба витратити? Та й екологічно неправильно все це буде. А ми знаємо, що наше комунальне підприємство придбало подрібнювач гілок. Так, як силос заготовляють. Дивимося, під`їхала до нашого двору техніка (трактор з цим подрібнювачем, вантажна машина). Всі гілки буквально за 20 хвилин перетворилися в тирсу, яка зразу ж завантажилася у кузов. Підібрали навіть найдрібніші гілочки. Так швидко і оперативно. Яка з цього вигода? Ото ж бо й воно! А селищний голова - мій колишній учень, яким я дуже пишаюся. Освітлені вулиці, заасфальтували величезну площу. Завдяки зусиллям активістів ведеться величезна робота за чистоту селища. Сильна зброя в цій справі - інтернет. Організовуються акції прибирання територій. Сміття вивозиться регулярно. Я от підтримую пані Наталю в тому, що не завадило б і у нас ввести штрафи, для тих, хто не дотримується чистоти. Хоч головне в цій справі - домогтися свідомої культурної поведінки людей. Та не всі ж однакові. Є такі, що думають, що хтось за ними прибере. Я не чіпаю проблем, пов'язаних з пенсіями, зарплатами, цінами. Це біда всієї країни. І щось там суцільна темрява. Дякую тобі, Борю, за небайдужість!
Надя, вірш писався у 2006-му році. Те, що я тоді побачив, неприємно вразило мене і я висловився. А зараз в Острі стало дещо краще в плані комунальному, але в моральному відношенні панує такий самий занепад і виборці - ті ж самі, і обирають вони тих, хто відповідає їхнім совковим смакам - злодійкуваті пики! І оце є найстрашнішім, бо асфальт, сяк-так, можна прокласти, а шлях у майбутнє - ні. А, як так, то радості від гарної дороги, по котрій їздять пики на іномарках, куплених на вкрадені гроші, нема і не може бути.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Дякую, пані Катерино, за вірш. Погоджуюсь з кожним написаним словом. Не братИ і ніколи ними не були. І не сестри, на жаль. У мене в Краснодарс
Asedo1949: Дуже дякую за розуміння, п. Таміло, та і з Вашими словами не можна не погодитися, але так влаштований наш світ і лиш одному Богу відомо як правильно, і що кожен народ має
та
у Вас 
0
А тепер ще й на армію регулярно передаємо волонтерам... Так, ДЕХТО живе зараз таки дещо краще, але в 2006-му році, коли писався цей вірш, в Острі була суцільна руїна. Сміття в місті взагалі не вивозилося і всі вулиці мали такі собі локальні сміттєзвалища, до річок підійти неможливо було - всюди пляшки та мотлох... Ліхтарі на вулицях ніде, навіть в самому центрі, не горіли, люди ходили з такими обличчями, немов би тільки з похорону повернулися... І на цьому фоні - декілька розкішних маєтків в зоні Десни. Неначе НАВМИСНИЙ зухвалий виклик зубожілому населенню! Ввечері іду Остром - кілька дівчаток, розфарбованих та провокаційно одягнених, сідають до маршрутки. Запитав знайому, що йшла повз, куди-то вони їдуть о 10-й вечора? А та - мені: "Ги! У Київ їдуть на нічну зміну! Шалави! Отак от, Борисе, тут в нас!" Зустрівся з другом-рухівцем, а він неначе на Місяці живе - говорить гаслами... Ну, я прийшов додому, повечеряв та й вмазав кілька віршів про враження... Ото така story, M'am!
