Небо здригає печаль
* * *
Небо здригає печаль.
Місяць стає орігамі.
Після вертепних мовчань
Нас окропили богами.
Мармур — у мареві слів,
Що не втекли до Аратти.
Боже, твій сміх спопелив
Наші омріяні страти.
Між полюсами очей,
Де запеклись передзвони,
Нас доганяють іще
Зірвані з петель амвони.
Додав: aleksgun (06.07.2017)
| Автор: © Олександр Гунько
Розміщено на сторінці : Філософам
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1455
# закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 6
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин ( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ Nemo : дякую, з кожним роком розумієш, що життя продовжується попри все і можеш чогось не встигнути...
virchi : Гарно написано! У кожному рядку — любов, вдячність і повага до найріднішої людини. 💙💛
Nemo : дякую, насправді - так...
leskiv : Чудовий вірш, пронизаний любов"ю до матері.
НАЙПОШИРЕНІШІ КЛЮЧОВІ СЛОВА
у Вас 
0
