Небо здригає печаль
* * *
Небо здригає печаль.
Місяць стає орігамі.
Після вертепних мовчань
Нас окропили богами.
Мармур — у мареві слів,
Що не втекли до Аратти.
Боже, твій сміх спопелив
Наші омріяні страти.
Між полюсами очей,
Де запеклись передзвони,
Нас доганяють іще
Зірвані з петель амвони.
Додав: aleksgun (06.07.2017)
| Автор: © Олександр Гунько
Розміщено на сторінці : Філософам
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1217 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 6
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : А инасправді і бачать, і чують.. та споглядать. Єдине, мабуть, забувають, що їхня хата не скраю, а й наступна після нашої...
klavysjka : На превеликий жаль... Тиша насторожую. лякає...
klavysjka : Щиро дякую! Так авоно і є. Любов і ненависть... Ніколи про таке не могли й подумать...
klavysjka : Це правда. Так воно і є. Навчились переглядати цінності життя
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА