Умочила вербонька коси в став,
Бо, мовляв, Господь їй краси не дав,
Вся краса тополям, а їй – журба,
Бо вона простенька собі верба.
Вся краса тополям, вона ж проста,
Степ казав - кудлата, та ще й товста,
Лиш ставок уявленням власним жив,
Він тополь не бачив, вербу любив.
|