Похилилися верби старі, Коли юні повищали в зрості...
Все частіше наш храм на горі
Мене дзвонами кличе у гості.
Мимо нього промчали віки,
Ніби коні по полю галопом.
Від підніжжя гори могилки
Оточили прадавній акрополь.
І ховали, й вінчалися тут
І хрестили водою Славути.
І у щасті до нього йшов люд,
І в години нелегкої скрути.
Я за рідних поставлю свічу
І не дам тому вогнику вмерти.
У моєму роду досхочу Потопили життя круговерті. У моєму роду з давніх пір Пам'ятали до храму дорогу... Розширяється мій кругозір, - Та незмінна моя віра в Бога.
|