Нема правди в Україні –
Тож немає й волі.
Як у темній домовині,
Люди у полоні.
Терплять зраду та знущання,
І брехню з каналів,
Сльози, голод та страждання –
Від катів та кланів.
Так триває рік за роком
Геноцид країни.
Тягне Рада крок за кроком
Неньку до могили.
А народ – мовчить, чекає:
«З’явиться месія!
І нехай нас захищає
Від цього свавілля!».
Тільки ворог, дорогенькі,
Зовсім не чекає.
Він вбиває вас, рідненькі,
Неньку розпинає.
Від байдужості людської
Гине Батьківщина.
Гинуть воїни-Герої –
Плаче Україна.
І панують вже над нами
Смерть, брехня та зрада,
Бо злилася з москалями
«Незалежна» влада.
Ось так, любі українці,
Здобули ми волю…,
Що кати у нашій хаті
Нищать нашу долю!
© Олександр Кобиляков
| 
у Вас 
2
