Асканія Нова

Могутній птах безкрайнім степом лине,
Од вітру сива хлюпа ковила.
Здалеку чути поклик лебединий,
Мене у хащі стежка завела.

За чагарями вирина срібне озерце,
Вхід до печерки навіва казковий сон.
Від спогадів частіше б’ється серце,
Колись тут двоє билось в унісон.

Бринів сніжок, як та тоненька струнка,
І свідком був лише мовчазний ліс,
Як ми зривали, наче поцілунки,
Губами теплими замерзлий барбарис.

З роками рідко я отут буваю,
Давно не юний, а уже в літах.
Та барбарису смак я відчуваю,
Як твій цілунок на моїх устах.

лютий 1999