Я торкнувся б до рук - не можна

Я торкнувся б до рук – не можна,

І до вуст би припав – та як,

Спілим житечком днина кожна,

Перезрілої долі знак.

Я тебе б обійняв, як Бога,

Тільки хто ж його обіймав,

Як немає такої змоги,

Я це знаю і я це знав.

Я знайшов би зорю на небі

І назвав би твоїм ім’ям,

Тільки небо пусте без тебе

І я ради йому не дам.

Все навколо – не те й не з того,

Все навколо – не нам, не нам,

І без тебе немає Бога,

І немає душі, я – сам.

Я очей би твоїх… – не треба,

Я у серце б твоє… – не смій,

Не одне є на світі небо,

Та під нашим – не твій, не твій.

Я до інших світів… – не варто,

Я до інших богів… – куди,

Сірим попелом повна кварта,

І немає вже в ній води.

Я до тебе крізь світ – а пізно,

Я до тебе б навік – та все,

То не лід по весні так грізно,

То життя нас у даль несе.

Ех, вернути б літа – ой, диво,

Не вернуться – стоїть межа,

За вікном відцвітає слива,

Мов без тебе моя душа.

За вікном відцвітає слива,

Що вже всохла була торік,

Боже милий, та я щасливий,

Що в тобі утопив свій вік.