Я торкнувся б до рук – не можна,
І до вуст би припав – та як,
Спілим житечком днина кожна,
Перезрілої долі знак.
Я тебе б обійняв, як Бога,
Тільки хто ж його обіймав,
Як немає такої змоги,
Я це знаю і я це знав.
Я знайшов би зорю на небі
І назвав би твоїм ім’ям,
Тільки небо пусте без тебе
І я ради йому не дам.
Все навколо – не те й не з того,
Все навколо – не нам, не нам,
І без тебе немає Бога,
І немає душі, я – сам.
Я очей би твоїх… – не треба,
Я у серце б твоє… – не смій,
Не одне є на світі небо,
Та під нашим – не твій, не твій.
Я до інших світів… – не варто,
Я до інших богів… – куди,
Сірим попелом повна кварта,
І немає вже в ній води.
Я до тебе крізь світ – а пізно,
Я до тебе б навік – та все,
То не лід по весні так грізно,
То життя нас у даль несе.
Ех, вернути б літа – ой, диво,
Не вернуться – стоїть межа,
За вікном відцвітає слива,
Мов без тебе моя душа.
За вікном відцвітає слива,
Що вже всохла була торік,
Боже милий, та я щасливий,
Що в тобі утопив свій вік.
|