☀☀☀
Проводжає ранок нас додому,
Поверта підслухані слова.
Перехрестя губ ще зніме втому.
Все довкола знову ожива.
Нам розлука стелить вже дорогу,
Та любови пломінь ще не згас.
В світлі усмішки я до порогу
Донесу той пломінь в пізній час.
Впало слово – а було ж золóто!
Вже нема в нім змісту, не кажи.
Нам разом згоріти б у польоті!
Без сердець нема для чого жить.
А жаринка від пожеж тих наших
Спопеляє душу ще мені.
Я дозволю покохати кращу,
Тільки в очі щоб дививсь – мої!
(© Любов СЕРДУНИЧ, 2007)
(Картинка - з інтернету)
|