І знову сон... Розквітла наша вишня,
Та, що садили з мамою удвох,
Ось мама з хати на подвір`я вийшла,
Мене обняла, слухали пташок.
А вітер дув, здував білі пірїнки,
Вкривали плечі мамі і мені,
А ми сміялись , сонячні сніжинки
Стулились й сіли на одній межі.
Чекали літа! Ось- ось доспіє вишня,
Червоні ягідкі солодкі ,чуть гіркі,
Посушимо, скінчилися торішні,
Вродило ж їх...Ламалися гілки!
І якось так і весело, і смутно,
Було колись, куди ж це все пішло?
У сні живу, мені цілком не нудно,
Тут пахнуть вишні, мамине тепло!
| 
та
у Вас 
0
