Пт, 22.11.2024, 15:05
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1051]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [134]
Аудіовірші [49]
Українцям [2699]
Вірш-пісня [546]
Вірші про Україну [1482]
Вірші про рідний край [808]
Вірші про мову [270]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [999]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [663]
Вірші про чоловіків [111]
Вірші про військових, армію [211]
Вірші про Перемогу, війну [415]
Вірші про кохання [3388]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [59]
Вірші про професію [83]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [708]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1224]
Вірш-тост, вірш-привітання [121]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [316]
Щастя - ... [600]
Жінка - ... [263]
Життя... [4484]
Філософам [1308]
Громадянину [909]
Метафізика [157]
Опитування для Вас:
Чи повинно бути державне замовлення на друк поетичної літератури?
Всего ответов: 350

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

ПОПЕЛЮШКА 6-17

А тепер з широкого багатолюдного проспекту до вузького тихого провулочка. А один майже поруч і був, ось до нього він менш, ніж за хвилину і звернув. А провулочок на щастя і зовсім пустий був — анікого. Повільно пройшов з десяток кроків — тихо, але вже за мить почувся за спиною шурхіт кроків. Можа і не обертатися — вони — більш нікому. Трохи прискорив ходу, і кроки за спиною прискорились. Зупинився, наче щось витягаючи з кишені, і шурхіт кроків тут же змовк. Так, тепер можна і розпочинати дійство, але перш ніж це робити, треба увімкнути плейер. Касета в ньому дев'носто хвилина — будь на яку довгу розмову такої вистачить. А тепер натягай на обличчя маску боягуза і дурника і обертайся до них.

Хлопці, хлопці, вам чого ? - загугнявив він обернувшись, - Чого ви мене переслідуєте, чого я вам зробив такого?

Такого? - перепитав довжелезний з похмурим і видовжиним обличчям, - І ти ще запитуєш?

Та звісно не знаю ж я... А як що вам гроші потрібні, то ось візміть, я тільки но переказ від батьків отримав... Ось двадцять п'яточка... Беріть, а більш у мене і взяти нічого...

І Дмитро тут же витяг і кишені засмальцовану купюрку.

Ти чи зовсім дурний, чи нас за таких маєш — починав вже заводитися довжелезний — схоже, що в цій компашці він був за головного, - Хочеш вціліти, так іди і неси нам каракулі, тієї дурочки, що на нашого друга брехливі свідчення написала — тільки копіями не обійдешся — нам оригінал потрібний — зрозумів?

Зрозуміти то, зрозумів, - продовжував видавати з себе боягуза і слабака Максим, та я вже казав слідчому, що папірці ті мені у гуртожитку підкинули, я на тумбочці їх побачив і відразу ж відніс за адресою, а більше нічого не знаю. Нащо вони мені чужі клопоти?

Чужі? - продожував все більш завадотися величезний, - ми тебе наскрізь бачимо — ти із цим покидьком Василем у дружніх стосунках завжди перебував, тому і відмовився свідчити проти нього, коли слідчий Дужченко тобі запропонував. А учора з копіями до нього прибіг шантажувати. Так знай не пройде це. А твою дурочку з-під землі витягнемо і замордуємо до смерті... - так і передай їй. Бач яка ніжна... примушував її хтось до ліжка лягати, та ножичком поштрикував. А потім, коли нашого Стьопу з п'ятого поверху скинули, і він тільки дивом вцілів, хтось, на цей раз вже інший, їй смертю погрожував. Не було такого, ти чуєш не було!.. А як і було, то що тут такого дивного. Баб завжди примушують, так було і надалі буде. А чи знаєш ти, хто у нашого Стьопи батько? На найвищій посаді, а тому і цю дурочку і тебе з усіма потрохами розчавлять і не помітять навіть. ..

Максим дивився на стьопиних відморозків чесними переляканими очима, а плейер тим часом все записував їхні зухвалі одкровення. Тільки б не не розтрощити його у бійці, а як не його, то хоча б дорогоцінну касету. Ну, годі... де наша не пропадала, а тепер дій на автоматі, і хай правда буде на твоєму боці...

Першим на асфальті опинивсь довжелезний, що спочатку після кількох блискавичних максимових ударів у печінку зігнувся у три погибелі, а потім після доданих двох потужних ударів коліном у підборіддя і носком черевика у пах рухнув, мов підкошений з кривавою піною на губах і непритомний. Найслабшому із трійці вистачило одного удара у щелепу, а ось перемога над третім далася Максимові вже не так легко, як дві перші. Вони довго мотузили один одного, кілька разів навіть опинялися на асфальті, та фортуна все ж більш поблажлива була до Максима, і нарешті останній із трійці супротивник із заламаною рукою опинився під повним його контролем і видав усі недостаючі подробиці, як то прізвища, імена, адреси, як самих негідників, так і їх жертв: згвалтованих дівчат і поневічених хлопців. І список жертв, Максим був навіть здивований цим, виявився достатньо довгий. Немало відморозки накоїли за останній час, і все безкарно, бо усі страшено боялися їхньої помсти, а тому і не поскаржилися анікому. Завершивши нарешті допит третього відморозка , Максим відпустив його, і той повністю знесилений і зламаний, із вивихнутою рукою зник з максимових очей без жодного слова. Того ж вечора Максим зробив зі своєї касети ще десять копій — дві залишив собі, п'ять відніс до профессора Карпука, для пред'ялення їх в якості незаперечних доказів навпливовішим особам в мільоному місті, передостанню надіслав на адресу стьопиного батька, а останню замнув на вокзалі в одній з комірок камери схову на вокзалі.

  • потім, не за власною ініциативою, а виключно за вимогою професора взяв відпустку за сімейними обставинами і відбув на потязі до Миколаїва, де жив із родиною його старший брат, тепер каравел, а колись чемпіон України з боксу у середній вазі. Саме йому був зобов'язаний Максим володінню блискавичними і потужними ударами, які так знадобилися йому при відстоюванні правди і справедливості. далі настала черга вступати до боротьби за чесне ім'я Василя професору Карпуку, і не самому, а в оточенні ще кількох професорів, впливових і знаних не тільки у місті, але й і на теренах величезної країни - СРСР.

Перша зустріч ініціативної групи професора Карпука з господарами міста відбулася за зачиненими дверима в приміщені обкому партії. До речі саме до цієї поважної установи мав пряме відношення і батько негідника Стьопи, що все що перебував у важкому стані в одній найкращих лікарен міста під наглядом декількох світил медиціни. На початку зустрічі одна з асистенток професоа Карпука зачитала зібравшимся свідчення дівчини-втікачки, тиша після закінчення читання наступила повна. Таких жахливих подробиць ніхто не очікував. Перший секретар обкому чухав лису мудру голову, але від того та не наповнювалася слушними думками. Досвідчений стратег, професор Карпук, відразу ж скористався цією ситуацією і майже непомітно подав знак молодому доценту, своєму учневі, включити переносний магнітофон і приступити до прослуховування показань, що надали переможені Дмитром відморозки. Все сталося блискавично, ніхто, як би і хотів дуже, заперечити б не встиг, і усі слова, записані на плівці, досягли вух присутніх.

Для професора Карпука та його прибічників вони пролунали фанфарами перемоги, а для партійних бонз похоронним маршем повної поразки. Слова правди нарешті пробилися скрізь суцільну лжу, якою будь яка влвда затуляється віл своїх громадяню Та все одне навіть і за таких обставин їй вдається відстояти деякі бастіони. Так сталося і того разу. Справу проти Василя наказано було спустити на гальмах, а от справу проти Стьопи, що з усіх боків винний був, не порушувати, бо тоді заплямуються не тільки Стьопа із своїм поважним батьклм, а і все партійне керівництво області. Ні за яких обставин допустити такого було не можливо. Про це і було сказано професору Карпуку, звичайно вже без свідків, і хоча йому, ой, як хотілося довести все до повного завершення, але зчепивши у роті вже останні зуби, він все ж примусив себе прийняти запропоновані йому партійними бонзами умовами. І згідно їх усю ту штовханину біля розчиненого вікна було визнано простою бійкою двох молоденьких півників, що з незвички до міцних напоїв захміліли так, що і себе вже не пам'ятали. Ось з того і сталася така жахлива трагедія. Ні про яку дівчину у всій цій офіціальній версії мови навіть і не йшлося. Не було її — і годі. А от факт спричинення важких тілесних ушкоджень, за необережнісю звичайно, був незаперечний і на нього в наявностіот спричинення серйозних тілесних, через необережність, і звичайно, і на нього громадськість університету, ні, не треба так масштабно, краще обмежитися рівнем факультету, повинна належним чином отреагіровать. Ну, по-перше, виключенням винуватця трагедії не тільки з лав ВЛКСМ, але з університету теж. Але сам факт виключення не повинен назавжди відрізати молодій людині, до того ж дуже талановитій, як ви пишите у своєму клопотанні, до вищої освіти. Послужить два роки в нашій славній Радянськый Армії, заслужить позитивну, а ще краще бездоганну характеристику. і знов повернеться до навчання. А там вже хай отримує будь-які вчені ступені і поважні посади, аж до академіка — нехай тільки перш спокутує свою провину, а вона зовсім і не маленька, із здорової людини з п'яної дурі інваліда зробив. А що до його супротивника, то гадаємо, карати його після усього що із ним трапилось, не варто — більш, ніж сам він себе покарав, більш ніхто його вже не покарає. Єдине чим прийдеться поступитися йому — це рідним містом — далі він навчатиметься у Новосибірьську, про це його батько вже домовився. Хто в нас іще залишилися? .. Здається ваш сищик-аматор, гадаємо про його подальшу долю ви самі потурбуєтесь, залишатитися йому у нашому місті, ну, зовсім небезпечно, хай вже довчається де інде... ну може у Киэві, або у Львові. Гадаємо у цьому ви йому посприяєте?.. Так? Дуже добре що поміх нами повне розуміння. А ще три так звані... герої..., вони вже надто небезпечні і ними займуться відповідні органи. Їм буде над чим попрацювати. І добре що жодної жінку у цю історію не вплутано, дуже добре... Гадаємо, ви розумієто, чому ми так важамо. Розумієте?.. Дуже добре, а тепере підійшов час прощатися. Справ у нас — самі знаєте... вище голів. Будьте здорові — ви ще дуже потрібні всім нам. При про вас завжди думаємо...

І пішов собі професор Карпук з поважного кабінету, по широких сходах, а на вулиці, біля обкому його вже очикував вічливий молодий водій, щоб відвести додому, бо час достатньо пізній був — і громадський транспорт вже майже не працював.

Так все було, чи не зовсім так, догадуватися тепер важко. Майже двадцять років минуло. Василь не дуже любить вдавтися у спомини тих подій. Тому і ми позначимо їх лише коротко. Із СІЗО його звільнили, за відсутністю складу злочину у діях. Із комсомолу невдовзі виключили, тихенько, без гучних зборів. І наказ ректора про виключення із університету також не забарився. Підписав обхідний лист, виписався з гуртожитку і поїхав до батька, якого не бачив вже майже півроку. Той почувався не дуже добре, а тому про свої поневіряння він майже нічого він йому не розповів. а послався лише на бійку, в яку по необережності втрутився і завдав каліцтво одному з її учасників. А тому йде тепер до Армію спокутувати провину. Але через два роки його обов'язково відновлять, і універсітет він в решті-решт закінчить. Батько вислухав усе спокийно, ні про що не випитував. Сам не полюбляв, коли йому в душу лізли, тому і по відношенню до інших такого собі ніколи не дозволяв.

Недовго того разу погостював Василь у селі, і вже через кілька днів повернувся до міста, де, по-перше, його чекав професор Карпук, а, по-друге, треба було ставати до праці — його узяли вантажником на великий завод, де він нерідко підробляв, і не тільки узяли, а ще й і надали гуртожиток, такий необхідний йому, тепер повністю безпритульному.

До професора Карпука він не просто так завітав, а приніс своєму наставникові три статті для друку. Як і завжди, вони трохи

посперечалися на предмет методів підходу до вирішення завдань, але незабаром примирилися і прийшли до повного взаєморозуміння з усіх головних питань. Професор обіцяв надіслати одну з статей до дуже поважного наукового московського журналу, а дві інші включити до матеріалів щорічної університетської конференції, яка мала відбутися вже тоді, коли Василь перебуватиме на службі в армії.

- Дуже оригінальні і свіжі ідеї, ростеш Васильку, - скупо, але вірно оцінив професор праці свого учня. Владнавши справи із статтями, подавсь Василь до університетського гуртожитку, бо дуже вже хотів побачити Максима Полторака, що стільки зробив заради його визволення, але той із тижневої відпустки так і не повернувся, бо на той час за наказом з гори і сприянням професора Карпука його вже було перевелено до львівського університету. Про це Василь звичайно не знав, а тому попросив хлопців повідомити його про появу Максима. Але час минав, а Максим все не з'являвся. І побачив він свого рятівника лише через п'ятнадцять років, віднайшовши його ім'я і прізвище у перечні доповідей учасників конференції з теорітичної фізики у Львові. Він зовсім не збирався їхати туди, та заради зустріччі з Максиом подав заявку і його відркомандирували. Підійшов до свого рятівника із завмиранням серця, підбираючи на ходу слова для подяки, та Максим на початку не впізнав його, мабуть із-за того, що Василь почав носити окуляри, а обличчя його ще не у повні сорок років вкрилося передчасними зморшками. Тому достатньо довго Максим дивився на нього та так і не впізнав. Прийшлося самому представлятися, а вже тільки тоді дякувати. Та Максим не довго вислуховував панегірики на свою адресу, і, перебивши його на полуслові, запросив до себе на вечерю. Ось там вони нарешті поспілкувались, і Василь почув з перших вуст усі максимові пригоди заради його, василевого спасіння. Поволі розмова перетекла до сьогодення, і Василь дізнався, що тут, у Львові Максим став поважною особою, очолив кафедру і має вже достатньо велику когорту здібних переспективних учнів. Василь радів за успіхи свого вірного товариша та мовчки, бо на той час похвалитися йому було ще нічим, учора доцент кафедри прикладної фізики, сьогодні завідувач лабораторії у не дуже престижному НДІ І все тому, що не полюбляючи одноманітності, часто змінював напрямки діяльності, а кар'єра потребує від людини не розмінюватися на дріб'язки, а вдень і вночі обробляти своє єдине вибране вже з юні поле.


Додав: вершник (27.05.2018) | Автор: © Юрій Іванов
 
Розміщено на сторінці: Проза

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 1294 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
avatar
0
1 Лілія • 19:27, 28.05.2018 [Лінк на твір]
hands  respect
avatar
0
2 spydut • 18:37, 01.06.2018 [Лінк на твір]
ХОч старе забувається - зате прочитавши відновлюється ! hands


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
ruhlyvy: Кожне слово в цьому тексті - гірке, але повністю правдиве!

leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect



     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz