Про бабу і внуків

Баба Варка раз пшеничку

Сипала курчатам,

Як до неї тишком-нишком

Підійшли внучата.

Хлопчик, дві його сестрички,

Спохопились зрання,

Турбувало невеличке

Їх одне питання.

- Бабо, - мовив хлопчик сміло, -

Хочу вас спитати,

Чи змогли б ви, як схотіли б,

При надії стати.

Усміхнулась, звівши брови,

Баба до хлопчини,

Та й сказала щире слово:

- Не змогла б, дитино.

Відійшли від баби діти,

Хлопчик взявся в боки.

- Годі, - мовив, - вам радіти,

Гомінкі сороки.

Бачите, я не брехав,

Хай би йому грець,

Я ж казав вам, я ж казав,

Баба – це самець.